Ігор Лоський

Ігор Костянтинович Лоський народився 15 грудня 1900 р. у Любліні (нині Польща). Батько – Костянтин Володимирович Лоський (28.01. 1874 – 14. 10. 1933) – історик права, поліглот, дипломат, українець, народжений у Санкт-Петербурзі. Дивне дитинство Ігоря, що складалося з переїздів, вивчення мов та набігів на бібліотеку, змінилося сподіваною та гіркою юністю. Нарешті у 16 років 4 вересня 1917-го р. Ігор склав вступні іспити до 2-ої української гімназії імені Кирило—Мефодіївського товариства в Києві. Всього було 242 учні (і хлопчиків, і дівчат), з них 239 українців. Серед однокласників була онука Михайла Старицького – Вероніка (Рона) Черняхівська. Усі предмети викладалися виключно українською мовою, 28-річний Микола Зеров читав латину. Правда, тимчасовий уряд її не фінансував. Щойно утворилася Центральна Рада, гімназисти VІІ та VІІІ класів почали нести варту в обороні уряду УНР. Батько Ігоря, як посол УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії, перебував у м. Стокгольм (Швеція).
У січні гімназисти зібрали збори, агітували вступити до Студентського куреня армії УНР. Директор зі сльозами на очах вмовляв дітей не робити цього, але революційна юнь глуха до досвіду старих.
– Ну, хоч шостий клас не агітуйте, – просив наставник. Записалися усі 7-8 класи, кілька гімназистів із шостого.
У січні 1918-го Ігор брав участь у Бою під Крутами, в якому був важко поранений. Пізніше написав спогади під назвою «Крути».
Упродовж 1918-1920 рр. Лоський працював у Міністерстві закордонних справ УНР. Далі – еміграція, Відень, хоч батьки були у Празі. У Австрії 1920-го зблизився з В’ячеславом Липинським і засновниками Українського союзу хліборобів-державників. У 1921 р. він став студентом Українського вільного університету. Згодом університет перенесли до Праги, там Кость Лоський був професором римського права, а Ігор Лоський продовжував навчання.
Здається, навчання та кохання – супутники. У Празі Ігор познайомився з Ольгою Приходько. Дівчині було 18, йому – 22. Вона з Кам’янця – Подільського. Сестра Віктора та Олекси Приходьків. У січні 1919 року у складі Української капели Олександра Кошиця, адміністратором якої був її брат Олекса, 14-річна Ольга виїхала на гастролі по Європі. У Подєбрадах солістка хору відвідувала курси в Українській господарській академії, де познайомилася з Оленою Телігою. Потім вона поступила на філософський факультет Українського вільного університету. У 1924 р. Ігор одружився з Ольгою.
Надзвичайно плідним був 1927-ий рік у молодій родині. Народилася дочка Олена. У 1927 р. І́гор Костянти́нович Лоський здобув ступінь доктора філософії в УВУ, його батько став деканом правничого факультету. 1927 року Ігор продовжив студії в Українському науковому інституті в Берліні, тому родина переїхала до Німеччини.
Навчався Лоський під керівництвом нащадка двох гетьманів, професора Дмитра Дорошенка. Ігор Лоський зацікавився дослідженням періоду Гетьманщини, підготував монографію про Івана Богуна.
Але тягнуло в Україну: 1932 року родина Лоських переїхала до Львова. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Ігор отримав посаду викладача історії, французької та німецької мов у Малій греко-католицькій семінарії, водночас редагував часопис «Хліборобський шлях».
І прийшло «гірке питво» кохання двох одружених людей: Ігоря та дочки президента УНР в екзилі Наталії Лівицької-Холодної. Одна за одною почали з’являтися пристрасні й ніжні поезії Наталії Лівицької-Холодної.
П’ю трунок півночі,
зіллям відьомським насичений,
п’ю трунок закінчення
і відчаю…
поки уп’юсь докраю.
Місяць – постійний товариш –
дивиться в око зловісно.
Чом ти вже зілля такого не звариш,
щоб від нього повісилась.
27 травня 1936 р. у Львові раптом помер 35-річний Ігор Лоський.
Його дружина прожила 92 роки. У 1949 р. Ольга Лоська була репресована, до 1955 року відбувала покарання в таборі в Горьківській області. Померла 5 травня 1996 року у Львові.
Донька Ольги та Ігоря Лоських Олена (у заміжжі Сікора) лікар за фахом, проживає у Львові.