Художник Віктор Зарецький, чоловік Алли Горської, увічнив світ аристократичної доброти Марії Капніст.
22 березня 1914 р. у шикарному будинку на Англійській набережній у Петрограді народилася Марія Капніст, справжнє ім’я Марієтта Капніст-Сірко, потомственна дворянка, графиня. 
Батько граф Ростислав Ростиславович Капніст давав гроші більшовикам «на революцію», допомагав переправляти через кордон газету «Іскра». Мати – прапраправнучка Івана Сірка Анастасія Дмитрівна Байдак, красуня, знала 18 мов. 
Марія Капніст – найменша з п’яти дітей мала гувернанток, учителів. До шести років Маша жила в Петербурзі, великими очима дивилася на Георгія Холодовського, закоханого у її старшу сестру. Друзі його називали Юрієм, а маленька Маша – Юла, Юл. Разом вони грали у жмурки. У їхньому палаці бували відомі люди, наприклад, Федір Шаляпін, закоханий у матір Марії. Маша спостерігала, як співак тримає мамину руку, цілує її. Федір Іванович прослухав Машу, дав їй кілька уроків. Влітку родина відпочивала в Судаку, де був маєток на 70 кімнат. Згодом родина переїхала в Судак, де взимку 1921 р. було вивішено оголошення ГПУ, щоб усі дворяни, титуловані особи прийшли в ГПУ. Батько безстрашно пішов, повернувся пізно увечері; наступного дня його забрали і розстріляли на горі Алчак за те, що граф… Три тисячі людей тоді розстріляли за одну ніч. Тітку убили прямо на очах Маші, так закінчилося дитинство шестилітньої дитини. Спочатку замучив голод: їли геть усе – мололи виноградні кісточки, міняли на золото жир дельфіна. Потім довелося тікати від влади. Кримські татари матері з Машею надали притулок, дали національний одяг. Червоний терор тероризував родину: старша сестра Марії померла від розриву серця; один брат утопився, другий потрапив у табори. Врятувався тільки брат Андрій, який поміняв прізвище Капніст на Копніст (цей вчинок Маша не зрозуміла і не простила).
Та хіба могла ховатися від комуністів горда, непокірна Марія? Якось у школі на завдання вчительки знайти риму до слова «комуніст» вона відповіла: «Комуністами ніколи не будуть Капністи». Її виключили зі школи.
Після втрат, переховувань 16-річна Марія потрапила в Ленінград. Там жив друг їхньої родини – С. Кіров. Марія поступила в театральну студію Юр’єва, після її закриття – в театральний інститут. Закінчила студію Ленінградського драматичного театру ім. О.С. Пушкіна (1934). Марії Капніст викладачі дозволили виходити в масовках на професійну сцену. Але після вбивства Кірова почалася чистка, тому Марія не змогла довчитися. 
Якось випадково Марія Капніст зустріла Юла: вона згадала свою дитячу закоханість, Маша нагадала юнакові сестру. Та щастя було коротким: у 1934 р. за дворянське походження Марію виключили з інституту і заборонили жити в Ленінграді. Марія Капніст стала мандрувати: працювала бухгалтером у Києві, потім у Батумі. Якось на демонстрації молоду, струнку красуню помітив Лаврентій Берія – і забажав. А оскільки дівчині бракувало практичного розуму, то у 1941 р. Марію Ростиславівну репресували «за антирадянську пропаганду й агітацію» дали 8 років таборів, а Георгію-Юрію сказали, що вона загинула.
Перший термін Марія Капніст відбувала у виправно-трудових таборах: Тайшет, Джезказган, Караганда.
У Караганді робили саманну цеглу, по 180 штук за день. Робота вимотувала, нестерпна спека, нестача води, в бараках вночі нестерпно. Енкаведешна бидлота люто ненавиділа гордих освічених дворян. Щоб зламати графиню, їй не давали їжі, кожної ночі влаштовували допити, коли раба засліпляли яскравою лампою, кидали у крижану ванну; обстригли її розкішні коси, били об стіл обличчям, доки вибили всі зуби. Найганебнішим було сексуальне рабство. Красуня Марія різко змінилася: беззуба, обскублене волосся, у шкіру навіки в’їлася вугільна пилюка, але вона не бачила себе в люстерко.
Її дух не зламали: на шахтах вона врятувала життя тридцяти каторжанкам. На жінок неслася вагонетка і Капніст кинулася під неї, потім три місяці була в комі, а врятовані каторжанки здавали шкіру та кров для її врятування.
Якось Марія відмовила й ударила по пиці начальника табору. Щоб помститися, її кинули у чоловічий барак до карних злочинців, але знайшовся захисник, якому свого часу вона допомогла, і врятував її.
У Караганді подружилася з дружиною Колчака – Анною Темирьовою, яка уже відсиділа 18 років. Дві добрі, світлі жінки підтримували одна одну.
Етапи, табори. Не забулося, як гнали через пустелю з Караганди в Джезказган: сильний вітер із піском, спрага. До 1950 р. у шахтах Степлагу добувала руду разом із Тетяною Кирилівною Окуневською. У таборі вони не бачили сонця, бо їх пригнали добувати вугілля: опускали вранці, піднімали вночі. Під час підземних робіт у Марії Ростиславівни розвинулася клаустрофобія, тому вона й на волі не користувалася підземними переходами, що й спричинило її загибель.
У таборі Марію від смерті у вогні врятував польський інженер (також в’язень) шляхтич Ян Волконський. Як подяку закоханий попросив народити йому дитину. Коли таборове начальство узнало про вагітність, її заставляли зробити аборт, – але графиня відмовилася. Тоді їй влаштували пекло: вночі занурювали в крижану ванну, обливали холодною водою. У таборі в пустелі Джезказгана на вугільних рудниках вагітну Марію Капніст зранку спускали в діжці на 60 метрів вниз, а увечері піднімали нагору. У тюремній лікарні вона народила дочку Раду. І сталося неможливе – дитина вижила! Яна Волконського розстріляли, дочці навіть по батькові записали не Янівна, а Олегівна.
Після народження дочки Марія знайшла смисл життя. 
Дочка ходила в дитячий садок при таборі. Капніст уже рахувала дні до «дембеля», але побачила, як вихователька б’є Раду і примовляє: «Я виб’ю з тебе ворога народу». Марія накинулася на виховательку та побила її.
Може, зійшло б з рук, але педагогиня була коханкою енкаведиста. Марії Ростиславівні дали ще 10 років. З дочкою бачитися більше не дозволили, вивезли невідомо куди. Раду почали футболити по дитячих будинках. Там її знайшла Валентина Іванівна Базавлук, подруга Марії Капніст, яка вийшла з таборів раніше, і для маленької Радислави стала другою матір’ю.
Другий термін відбувала в Красноярському краї (в Єнісейську знову зустрілася з А. В. Темирьовою). Упродовж п’ятнадцяти років у табори приходили до Марії посилки – і вона розуміла, що її Георгій (Юл) живий. Він єдиний не боявся підтримувати «ворога народу», посилав сухофрукти, цибулю, часник, картоплю, консерви. Як вона чекала зустрічі з Юлом!
Георгій Холодовський і Марія Капніст зустрілися на московському вокзалі. Сивогривий красень із величезним букетом квітів виглядав жінку своєї мрії. Він не звертав уваги на худу зморщену стару жінку. Не дочекався – і віддав букет жінці: «Вас не зустріли, і я не зустрів того, кого чекав». Коли він пішов, Марія не стрималася: «Юл!». Чоловік кинувся до жінки але вона відштовхнула й побігла. Їй було все одно – хоч під поїзд, але друг догнав її. З того часу вони були ніжними друзями, він сватався, але Марія зрозуміла: у неї забрали красу, кохання. У неї забрали й дочку. Вони зустрілися у Харківському дитячому будинку. Рада відмовилася визнати Марію своєю матір’ю. Вона звинувачувала її у всіх нещастях, яких зазнала за своє коротке життя. Марія Ростиславівна написала: «Я испытала такие страшные лагеря, но более страшные пытки я испытала, когда встретила свою дочь, которая не хотела меня признавать». Згодом Радислава повернулася до матері.
Звільнена Марія Ростиславівна була лише в 1956 р., в 1958 р. повністю реабілітована. Справа Марії Ростиславівни Капніст була припинена «за відсутністю складу злочину».
З 1956 р. до останнього дня жила в Києві. Тяжким було вороття Марії на волю. Грошей не було, на роботу не брали — «зеківка», майже жебракувала, спала на вокзалах, у телефонних будках, бомжувала без роботи та прописки. Працювала двірником, прибирала у пельменній. Про сцену аристократка й не мріяла. Раз вона стояла в фуфайці біля кас кінотеатру, до неї підійшов молодий режисер Юрій Лисенко і запитав: «Ви у якому фільмі знімаєтеся?» – і повів на знімальний майданчик картини «Таврія». Марія Капніст знялася в 120 фільмах. Графині, відьми, монашки. Знялася вона і на Голлівуді, грала черницю у фільмі «Темні води» (1994 р.). Була вона й актрисою Київського театру російської драми. 
Марія Капніст відродила славу свого прадіда поета Василя Капніста; не раз була у селі Капулівка (поблизу Нікополя), де похований її пращур Іван Сірко.
Був жовтень, Марія Ростиславівна завітала на кіностудію Довженка, йшла, милувалася листям, піднімала найкращі… Перейшла на проспект Перемоги і потрапила під колеса авто. У лікарні 79-річна Марія Капніст застудилася і 25-го жовтня 1993 р. померла від ускладнень. Похована в селі Велика Обухівка, родовому маєтку графів Капністів.
