19 серпня 1757 р. у битві під Грос-Єгерсдорфом (Пруссія) в ході Семилітньої війни 1756-63 рр. загинув Василь Капніст – полковник ізюмський (1726), миргородський (1737 — 1750) і київський (1750), перший українець із роду Капністів. На полі битви була знайдена його рука із шаблею (подарунок Єлизавети Петрівни).
Так склалося, що аристократичний рід Капнісос мав родовий замок на о. Занте в Іонічному морі, але із Греції переселився до Венеції.
У 1702 р. за боротьбу з турками за незалежність грецьких островів правитель Венеціанської республіки Алоїзія Маченигі подарував Стомателло Капніссосу графський титул. На гербі графів Капністів чорним по золоту викарбовано «Sub Igne Immotus»: «У полум’ї непохитні».
У 1711 р. онук Стомателло, син Христофора Капніссоса Петро, борець проти турецької окупації, разом із десятирічним сином Василем утік до царської Росії. Петро Христофорович – венеціанський купець без російського громадянства помер того ж року у м. Ізюм. Його осиротілого сина Василя, графа (титул італійського походження), усиновив бездітний сотник Павлюк, заповів названому сину своє майно, дав хлопцеві українське виховання. У 14 років джуру записали в слобідський козачий полк, громадянин Росії почав писати своє прізвище Капніст. Гроші Павлюка дали змогу юному греку зайнятися торгівлею і нажити значний капітал. Зрештою, гвардійський офіцер успадкував посаду свого вихователя. Через десять років Василь був сотником Ізюмського слобідського полку. У 1734 р. відзначився при розгромі орди калмицького князя Дондука-Асібо. З 1737 р. за атестацією фельдмаршала Б.К.Мініха Василь був миргородським полковником. Він мав великий вплив на козацьку старшину, був учасником майже всіх військових кампаній того часу. Будував фортифікаційні споруди, проводив картографічні роботи у Південній Україні. За службу імператриця Єлизавета 15 червня 1743 р. видала Василю Капністу грамоту на Манжелію, подарувала маєток в Обухівці на Полтавщині. В. П. Капніст дозволив селитися вихідцям із інших сіл на подарованих йому землях і заснував Ламане, Піски, Миколаївку (нині Фрунзівка), Василівку, Пузикове, Бригадирівку. Капніст не закріпачував українських селян-козаків, а залишав у козацькому стані, навіть записав 76 своїх кріпаків у вільні козаки. У 1751 р. Василь Капніст отримав чин бригадира (генерала) російської армії і командував слобідськими козацькими полками.
Зовсім юним Василь закохався в єдину дочку заможного грецького купця Соґдена – Марію (Олену), одружився, збагатився на двох синів. Після смерті тестя отримав солідний капітал, почав займатися торгівлею.
Після ранньої смерті дружини посватався до доньки бунчукового товариша Андрія Дунін-Борковського. Після вінчання з баронесою Софією (її дід – соратник Мазепи; з цього роду пращури Наталени Королеви); українська шляхетська аристократія визнала В.П.Капніста своїм родичем. У другому шлюбі родина мала чотирьох синів і дочку. Виховані були діти в українському дусі.
Поховано Василя Петровича в Обухівці. 23 лютого наступного року в Обухівці народився син Василь Васильович Капніст.
