Хто з нас не знає картини «Імператор Петро Великий відвідує наказного гетьмана Павла Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці у 1724 році»? 
Звісно, вона відома всім, бо показує момент, коли Полуботок кинув цареві фразу: «Скоро, дуже скоро суд Божий розсудить Петра з Павлом!». 29 грудня 1724 р. Павло Леонтійович помер, а рівно через 40 днів (8 лютого 1725 р.) на Божий суд пішов і Петро Олексійович.
З’явилася картина у 1901 р. на щорічній пересувній виставці в Москві й привернула увагу преси. Полотно копіювало багато художників, з’явилися фото в каталозі та журналах. Одразу ж після виставки В. О. Волков продав картину покупцю-англійцю з Єлисаветграда. З того часу оригіналу більше глядачі не бачили. Нам відома тільки копія Я. Вінглянського (1911 р.).
А що Вам відомо про її автора – Василя Волкова?
Василь Олексійович Волков народився 2 квітня 1840 р. у Петербурзі. З 18-ти років навчався в Академії мистецтв (1858-1863). У 1861 р. отримав звання учителя малювання в гімназіях, у 1867 р. за акварельний портрет помічника інспектора Академії Полякова отримав звання класного художника 3 ступеня.
Після закінчення академії у 1868 р. переїхав в Україну та поселився в Полтаві. Одружився, завів діточок, тому доводилося працювати викладачем малювання одночасно у Петровському Полтавському кадетському корпусі та в Інституті шляхетних панянок. Цікаво, що у кадетів малювання тоді викладали двоє: В. Волков та І. Зайцев.
Не так багато часу залишалося для творчості. Крім того, були замовлення, від яких не можна було відмовитися: портрети Олександра ІІ і Олександра ІІІ, великих князів, всіх директорів кадетського корпусу. Охоче малював Василь Олексійович своїх колег-передвижників М. Ярошенка та Л. Позена, своїх донечок. 
Молодша дочка Юлія, яка написала спогади про батька.
Відома робота «Українець».
Художник створив цикл картин про Гоголя — «Гоголь слухає лірника» (три варіанти: 1882, 1892, 1902 рр.), «Гоголь у Василівці» (1902 р.). Картина 1882 р. зберігається в Третьяковській галереї («М. В. Гоголь слухає у Василівці кобзаря»).
Писав пейзажі, наприклад, «Сретенська церква в Полтаві», 
Разом зі своїм учнем скульптором Леонідом Позеном Волков зробив ескіз надгробку для могили І. Котляревського. Був головою оргкомітету виставки з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).
Василь Олексійович у дуже вузьких колах був визнаним майстром мініатюри (різьбяр по слоновій кістці), його шедеври – медальйони для Великої Княгині Єлисавети Федорівни, Великої Княгині Марії Павлівни (дружини Володимира Олександровича, молодшого брата імператора Олександра III) та її дочки Олени Володимирівни, князів Кочубеїв. Але ці роботи на виставки не потрапляли.
Створив В. Волков власну фотохудожню студію. Був із тих вчителів, які раділи успіхам учнів і кого любили вихованці.
Чесна, світла людина, справжній учитель помер 22 квітня 1907 р. від серцевої астми. Похований на Монастирському кладовищі Полтавського Хрестоздвиженською монастиря.
Більшовицькі варвари знищили Монастирський цвинтар, навіки зникла могила В.О.Волкова.
