«Як Леся Українка – це соловей над співучими птахами. Так Христя Алчевська – це жайворонок, що відлітає до самого сонця, співаючи гімн усій природі», – писав проф. Колеса.
Христина – молодша дочка родини Алчевських, народилася 16 березня 1882 р. у Харкові, в улюбленому місті прожила життя. Її батько Олексій – підприємець, побудував приміщення школи для дорослих й упродовж 50 років утримував заклад, видавав власним коштом підручники. Олексій Алчевський першим замовив бюст Т. Шевченка та встановив його біля власної школи. Мати Христі – вчителька. Христя та брат Іван дитинство провели в селі. Віршувати дівчинка почала рано:
Тобі квіти і сонце милі,
Ти, серцем люблячи красу,
До степу ранком припадаєш
І степ цілуєш і кохаєш…
Христя Алчевська співала й малювала, мала акторські здібності. Здобувала освіту в 1-ій Маріїнській Харківській жіночій гімназії (зараз – школа №6 ) по вулиці Римарській, відвідувала харківську художню школу. Десятирічною Христя разом із шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш» російською, у якому впродовж 1892—1894 рр. поміщала і свої вірші та оповідання. Збереглися листи Христі до батька, писані французькою.
Після трагічної смерті батька родину утримував брат Христини — відомий співак Іван Алчевський. Брат допоміг Христині пройти педагогічну підготовку на вищих педагогічних курсах у Франції, в Сорбонні (1902).
Її перші літературні твори побачили світ у 1903 році. Того ж року вона побувала на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903). Там дівчина познайомилася М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, М. Старицьким. Кобилянської. У 1904 році вони познайомилися, Ольга Кобилянська побачила «милу, гарну й граціозну істоту з поетичною душею», «людину з сонцем на вустах». Вони листувалися. Христя нагадувала Кобилянській політ меви (чайки) над безкрайнім морем.
Поетеса писала, що на її світогляд вплинули Микола Міхновський та Ольга Кобилянська.
Учителювала Христина Олексіївна в Харкові, викладала українську та французьку мови у тій гімназії, яку сама ж закінчила.
Щоліта родина відпочивала в Алушті на дачі Бекетових (у чоловіка рідної сестри Ганни, художниці). Алчевській Христині Олексіївні Ялтинським Градоначальником було видане посвідчення з дозволом малювати етюди в межах Ялтинського Градоначальства. Вона щедро ілюструвала свої пейзажні поезії сонячними акварелями.
На події 1905 року поетеса відгукнулася віршами “Гей, на бій!” музику до яких склав старший брат Григорій.
Гей, на бій! За нами встаньте,
всі зневоленії люди…
Твір вона надіслала до редакції київської газети «Боротьба». Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом. Однак нічого не знайшли.
До 1917 року вийшло чотири великі і сім маленьких книжок віршів письменниці. Її першу збірку «Туга за сонцем» (1907) позитивно оцінив І. Франко, з яким Алчевська познайомилася у Львові 1906 року. «Від усієї збірки пахне молодістю», — написав про дебют юної Христини Іван Якович. Він відзначав трохи «салонову мову», у цілому відзначав «веселу й артистичну» натуру поетки: «Її тягне до себе всяка краса й усе поетичне…»
Вона пробувала свої сили і в прозі, літературній критиці, публіцистиці, написала дві драматичні поеми, багато перекладала з української мови на російську, французьку і навпаки. Перекладала українською Беранже, Вольтера, Гюго, Жуля Верна, Л. Толстого. Поезії Т. Шевченка та П. Тичини — французькою.
Після жовтневого перевороту X. О. Алчевська пережила чорну смугу: у 1917-у прямо на сцені помер брат Іван; більшовики виселили родину з власного будинку, доводилося блукати у пошуках ночівлі; голод; у 1920-у смерть матері, брата Григорія. Кілька років Христина мовчала.
У 1929 р. видала спогади про брата Івана «Співак з душею геттінгенською». Написала лібрето опери «Кочубеївна». Остання її праця, драматична поема «Луїза Мішель», вийшла окремою книжкою в 1930 р.
Померла 49-річна Христина Олексіївна 27 жовтня 1931 р. у Харкові. Напередодні на вокзалі Христині Алчевській дверима затиснуло одяг, і потяг протягнув жінку вздовж перону. Серце не витримало такого стресу і невдовзі після того зупинилося назавжди. Її прах уже в наші дні перенесено на 13-е -е кладовище.
