Коли у 1843 році Т. Шевченко приїхав до Києва, у центрі міста було закинуте водоймище, яке мало назву «Козине болото», тут базарна площа посеред Хрещатика, яку теж іменують Козячим Болотом. Туди, на вул. Козоболотну (у народі – Козинці), нині провулок Т. Шевченка, частенько чимчикували чоловіки, бо там, де нині готельчик, був заклад платних інтимних послуг.
А навпроти, у будинку №8а, що належав чиновнику І. Житницькому, квартирували разом із Тарасом Шевченком поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський і художник Михайло Сажин. Т.Г.Шевченко працював із М. Сажиним над альбомом «Види Києва».
Пізніше хату придбав полтавський дворянин-поміщик Трифон Андрійович, який носив козацьке прізвище Сирівець (квас із
житніх сухарів; хлібний квас. Пам’ятаєте у Івана Котляревського
Дидона рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець?)
Його син закінчив юридичний факультет Київського університету й мусив змінити прізвище на «престижніше» — Суровцов.
У цьому будинку пройшло дитинство Надії Суровцевої, історика, помічника Михайла Грушевського. Вона перекладала з 10 мов, перша в СРСР жінка – доктор філософських наук. До неї сватався Кость Широцький, залицявся Володимир Сосюра. Солженіцин з її матеріалів писав свій «Архіпелаг ГУЛАГ».
До речі, у Римі з Козиного болота почався відлік Вічного міста: саме там збирався для прийняття колегіальних рішень перший римський бомонд, саме з Козиного болота пішов у небуття Ромул.
Залишити відповідь