11 березня 1881 р у панському маєтку на хуторі Оземблово Віленської губ. (тепер Дзержинове Мінської обл. Білорусі) |народився Владислав Едмундович Дзержинський, восьма дитина в сім’ї, молодший брат Фелікса Дзержинського. Батько — Дзержинський Едмунд Йосипович (1838—1882), дрібномаєтний шляхтич, власник хутора Дзержиново, вчитель географії в гімназії Варшави. Мати – Гелена Гнатівна Янушевська Дзержинська. Освіту Влад здобував вдома, потім гімназії у містах Вільно, Санкт-Петербурзі; 1900-го вступив на медичний факультет Московського університету. Випускником університету одружився, збагатився дочкою Софією (Зофья). 1911 року захистив докторську дисертацію. З 1913 р родина переїхала в Харків, де Дзержинський очолював земську лікарню Харківської губернії. В.Е. Дзержинський викладав з 1915 р. на медичному факультеті Харківського університету, доцент кафедри неврології і психіатрії обіймав посаду декана цього факультету. Під час Першої світової війни Владислав працював лікарем у Пензі, перебував на фронті у Карпатах. За час служби Дзержинського родинне життя розладналося: почав шукати нове місце роботи. В.Е. Дзержинський переїхав у Катеринослав, викладав на медичному факультеті Вищих жіночих курсів. У 1918 р. за часів гетьмана Павла Скоропадського ці курси були перетворені на університет з чотирма факультетами, одним із яких став медичний. Тут В.Е. Дзержинський обійняв посаду завідувача кафедри медичного факультету Катеринославського університету, читав низку курсів за спеціальністю: оперативна хірургія, патологічна анатомія, нервові хвороби, душевні хвороби. 1919 р отримав звання професора. Не варто думати, що просуватися службовими щаблями Владиславу Дзержинському допомагала слава брата – Фелікса Едмундовича. Владислав був серйозним ученим, людиною з власною думкою, він засуджував дії більшовиків і старшого брата. «Залізний Фелікс» попередив брата, якщо той не вкоротить свого язика, він розстріляє його першим з Катеринославської «контрреволюційної банди». Владислав не взяв до уваги погрози брата, той у 1919 р. заарештував Владислава, і революційна трійка засудила його до розстрілу. Випадково довідався про цей вирок Володимир Ленін та, вважаючи це негуманним, велів Феліксу відпустити брата. Владислав Дзержинський повернувся до Катеринослава. 1920 р пан Дзержинський був обраний деканом медичного факультету, 1921 р став проректором Катеринославського університету.
Реаліст у політиці, мудрий аналітик бачив бездержавність України, відчував політику «червоного терору». Крім того переживав за долю другої дружини: Катерина Авер’янова була вдовою царського прокурора. Цього влада більшовиків не пробачала. 1922 року Владислав Дзержинський виїхав на проживання в Польщу, де став автором першого польського академічного підручника з неврології, полковником медичної служби Війська Польського. Нагороджений Золотим Хрестом Заслуги. 
Та гітлерівці не забули про Фелікса Дзержинського, засновника ВНК РСФРР, одного з організаторів «червоного терору». 20 березня 1942 В. Е. Дзержинський був заарештований німецькими службами безпеки як брат російського революціонера і розстріляний у лісі в Люцмежу поряд з дорогою Згеж — Озоркув. Похований біля Згежа, братська могила «Ста страчених».
