20 жовтня 1912 р. в Ужгороді. народився хлопчик на ім’я Дезидерій Задор. До десяти років юний угорець учився рідною мовою, пізніше «руською».
Закарпатського вундеркінда виховували батьки. Мати – вчителька, хорова співачка, скрипалька, батько – органіст, кантор церковного хору. Дезидерій учився у батька грі на органі, легко заміняв його під час богослужіння. Займався з мамою сольфеджіо та співом. Брав приватні уроки з фортепіано у Зігмунда Лендєла.
У 12 років Дезидерій виступав із фортепіанними концертами, виніс на публіку музику до вистави « Гізела і Фея».
В Ужгородській реальній гімназії професор Іван Данькевич пробудив у Дезидерія інтерес до етнографії. Так угорець не тільки пройнявся повагою до місцевої української культури, а й захопився музичним краєзнавством. І. Данькевич надавав матеріальну допомогу Д. Задору для збирання музичного фольклору, познайомив учня з Ф. Колессою.
Мрія продовжити родинну традицію і стати, подібно батькові, церковним музикантом, змінилася орієнтацією на світську музику. Цьому сприяло одночасне відмінне навчання в Празькій консерваторії на трьох факультетах: орган, диригування та фортепіано; уроки композиції у В. Новака, Я. Кржічки, лекції З.Неєдли в Карловому університеті за спеціальністю: музикологія. Подальший стрімкий творчий «злет» Дезидерія Задора продовжився у Школі вищої майстерності при Празькій консерваторії (що прирівнювалася до аспірантури), де удосконалював фортепіанну гру у професора Вільгельма Курца та техніку композиції у професора Вятезслава Новака.
Дезидерій Задор став найфаховішим музикантом краю: перший закарпатець із аспірантською музичною освітою, піаніст європейської величини, продовжувач багатих традицій органної і хорової школи Закарпаття, один із перших професійних композиторів, провідний музикознавець – фольклорист.
Під час німецької окупації Дезидерій Задор змушений був терміново покинути Прагу і розпочати педагогічну роботу: у 1939-1944 рр. в Ужгородській жіночій учительській семінарії (викладач музики та співу); у 1944 році у Клузькій консерваторії (професор музики). Учителів на німецько – радянський фронт не відправляли. За умов мадяризації Д. Задор активно протидіяв придушенню «руської» музичної культури. Та війна втягла Д. Задора у вир подій, про які йому нагадували радянські визволителі. У результаті тотальної мобілізації він опинився в лавах відступаючої угорської армії. І лише завдяки чехословацьким репатріаційним органам уник полону та повернувся в уже радянський Ужгород.
У 1946 р. Дезидерій Задор був прийнятий членом Спілки композиторів СРСР. Із 1 вересня 1945 р. він – директор державного музичного училища в Ужгороді з припискою у призначенні «Ваше службове відношення до заробітної плати буде встановлено пізніше». Д. Задор успішно поєднував адміністративну роботу на посаді директора музичного училища з роботою диригента та соліста новоствореного Ужгородського симфонічного оркестру. Але у 1949 році за недоліки ідеологічної роботи (за захоплення музикою європейських композиторів!) Дезидерія Євгеновича зняли з посади директора училища. З «хрущовською відлигою» у 1954 році призначили художнім керівником Закарпатської філармонії, де він пропрацював до 1963 р.
З 1963 р. – перший професор-закарпатець на кафедрі композиції Львівської державної консерваторії.
Здається, життя налагодилося: молода красива дружина Магдалина, четверо дітей – Магдалена, Іштван, Імельда, Ізабелла.
Після важкої хвороби серця в 16 вересня 1985 р. Д. Є. Задор пішов з життя. Похований за його бажанням в Ужгороді на Кальварії. 23 вересня 2006 р. біля могили Д. Задора похована його дружина – Магдалина.
Залишити відповідь