Нащадок відомого козацького роду, багатий землевласник, Андрій Лизогуб і Тарас Шевченко познайомилися у лютому 1846 року, коли поет подорожував по Чернігівщині за завданням Археографічної комісії, і запросив Тараса Григоровича до себе у Седнів. Поет двічі — 1846 і 1847 р. плідно працював у художній майстерні в маєтку Лизогубів, усі стіни малярні було списано віршами і малюнками.
Тарас Григорович намалював Седнів, 
виконав олівцем портрет Андрія Лизогуба.
Етюд розкриває характер спокійної, добродушної та лагідної людини. Створив Шевченко і олійний портрет Іллі Лизогуба.
Разом зі своїм братом Іллею Андрій Лизогуб морально і матеріально підтримував Шевченка на засланні: листувався з ним, надсилав папір, малярське приладдя, книжки і гроші.
22 серпня 1849 р. в новій садибі народився Дмитро Андрійович Лизогуб – шляхтич, який у майбутньому став одним із засновників терористичної організації «Земля й воля». Старший із двох синів Андрія Лизогуба.
Дмитро Лизогуб провів своє дитинство в Седневі, навчався у Франції в коледжі Монпельє. Повернувшись на батьківщину, склав іспити за курс гімназії в Катеринославі (нині м.Дніпро) і вступив до Петербурзького університету. Втім, учитися юнак не став, він зайнявся організацією таємного товариства «Земля і воля», готувався до замаху на Олександра II.
Багатий поміщик вів дуже скромний спосіб життя, на себе Дмитро за рік витрачав 150 рублів. Але Дмитро Лизогуб витрачав величезні кошти на фінансування терористів-революціонерів. Він був «фінансистом тероризму в Росії»: гроші для здійснення терактів тримав за кордоном і видавав їх через управителя своїх родових маєтків В. Дригу. Як зізнавався В. Дрига, Лизогуб витратив на фінансування терактів до 185—250 тисяч рублів. А в садибі Дмитро Лизогуб часто переховував народовольців, зокрема Софію Перовську та Андрія Желябова.
Все це призвело до того що у 1879 році Дмитра Лизогуба заарештували за участь у підготовці до замаху на царя Олександра ІІ.
На суді Дмитро відмовився від захисту, заявив, що у звинувачувальному акті відсутні факти звинувачення, і протидіяти цьому не має жодного сенсу.
Нащадок гетьмана Розумовського Лев Жемчужников, який знав Дмитра ще 7-річним хлопчиком, писав: «Это был не суд праведный и милосердный, а скорый и жестокий – немилосердное убивство».
Неправедним судом царського уряду був обурений професор Київського університету видатний вчений-криміналіст О.Ф. Кістяківський. Стосовно цієї події в його «Щоденнику» є такий запис: «Жаль мне молодого человека. Ему исполнилось теперь 29 лет… Лизогуб не выходил у меня из головы. Повешение его есть гнусное действие гнусного произвола и полувоенного положення»
Дмитро Лизогуб відмовився від прохання про помилування.
22 серпня 1879 року у день свого 30-річчя на Скаковому полі біля Одеси був повішений Дмитро Лизогуб.
Після страти був похований на Карантинному кладовищі м. Одеси (територія сучасного парку Шевченка).
