Карл Брюллов

23 грудня 1799 р. народився Карл Брюллов (1799-1852) – видатний російський художник, нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів. Його прадід Георг Брюлло переселився в Петербург у 1773 р. і працював ліпником на фарфоровому заводі; там працював і дід Карла. Батько Павло Іванович був академіком орнаментальної скульптури, викладав у Петербурзькій Академії мистецтв. У ній навчалися його п’ятеро дітей. У дитинстві Карл Брюлло багато хворів, до 7–ми років він майже не вставав з ліжка. Але батько на хвороби сина не зважав: він заставляв дитину малювати певне число фігурок, коників. Якщо Карл не міг або не встигав це зробити, то залишався без їжі, був битим. Одного разу татусь такого ляща дав синові, що Карл оглух навіки на одне вухо. Татко вимагав одного: твої картини має купувати цар, тому ти повинен потрафити його забаганкам.
Десятирічним Карл уже навчався в Академії і закінчив її у 1821 році. Незалежний Брюлло на випускному вечорі посварився з Президентом академії, тому поїхав до Італії не на кошти академії, хоч і отримав за успіхи у навчанні золоту медаль, а коштом Товариства заохочування художників. Саме перед його від’їздом у Італію Карл і Олександр Брюлло стали Карлом і Олександром Брюлловими за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданих із Російської імперії, нагадувало російські прізвища, їм подарували букву «в»; усі інші члени родини носили старе прізвище. Брюллов відвідав багато міст Європи, але Рим, Італію йому не хотілося кидати, провів там 12 років. Там він знайшов нащадка Леонардо да Вінчі щире кохання, жінку всього життя – Юлію (Жулі) Самойлову (1803 – 1875, уроджена графиня Пален).
В Італії найбагатший росіянин Демидов замовив Брюллову картину «Останній день Помпеї», над якою художник працював 6 років. На полотні Брюллов тричі зобразив Юлію: 1. поряд із собою з глечиком на голові; 2. жінка, яка лежить на бруківці біля дитини; 3. мати з дочками у лівому куті. К.Брюллов. Останній день Помпеї, 1833. Російський музей, Санкт-Петербург. Після «Останнього дня Помпеї» до Брюллова прийшла слава. Розглядаючи це полотно, Вальтер Скотт сказав: «Це не картина, це ціла поема», його твори вразили Стендаля.
У 1834 р. Брюллова викликав до Росії імператор Микола I. Його картина «Останній день Помпеї» була виставлена в Академії мистецтв. До імперії повернувся перший пензель Росії, якому довірили посаду «молодшого професора» Академії.
У Брюллова вчилося багато українських художників, зокрема — Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Дмитро Безперчий, Василь Штернберг, Тарас Шевченко. Улюбленим учнем Брюллова був Аполлон Мокрицький: він читав на ніч романи Карлу Великому; мужньо переносив кпини маестро. Тараса маестро брав із собою на фуршети, бо Шевченко любив одягатися з шиком і пив шампанське за двох (Брюллов не переносив вина). З часом читати книги вголос для вчителя почав Т. Шевченко, але Мокрицький не образився: радів, що більше часу має на кохану італійську балерину. Але Тарас не був би Тарасом, якби не було неприємностей через жінку. Саме через жінку сталося охолодження відносин Брюллова з Мокрицьким.
На Різдво 1839 р. була вечірка студентів, там віртуозно грала на фортепіано юна красуня Емілія Тімм.
Підкорений її красою та талантом, Карл закохався. Емілія твердила, що до вінця – ні-ні. Карл Брюллов і на це погодився, але за день до весілля наречена видала таємницю: вона давно має коханця – це її батько.
Вражений Брюллов поділився страшною таємницею з Глинкою, Тарасом і з братами Кукольниками. Друзі добре випили й вирішили на зло Емілії парубочу ніч провести у найвідомішому борделі Петербурга, що детально описав Т.Шевченко в повісті «Художник». На ранок відбулося вінчання, але подружні взаємини не склалися, через місяць Емілія втекла до батька. Згодом вони розлучилися, а столицею поповзли чутки, що причиною її втечі стала «французька хвороба», якою Карла нагородили в борделі. Після розлучення Емілія продовжила заняття музикою, училася у Шопена. У 1844 р вона вдало вийшла заміж за Олексія Грача. Їхній будинок на набережній Фонтанки часто відвідували гості, Емілія для них грала на піаніно. Через 6 років, коли чоловік помер, Емілія з дітьми виїхала до Німеччини.
Щоб біль минув, художник зазирав до чарки, адже у братів Кукольників вино лилося рікою. У Брюллова загострилася серцева хвороба, він не хотів нікого бачити, тому втік до приятеля — академіка Клодта і сім місяців провів у ліжку. Але «клин – клином»… До Петербурга приїхала кохана Юлія Самойлова, забрала Карла Брюллова до свого маєтку та вилікувала його від депресії. А він намалював один із найкращих «Портрет графині Юлії Самойлової, яка йде з балу з прийманою дочкою Амаліцією Паччині», 1842, Російський музей.
До речі, Юлія Самойлова мала двох прийманих дочок – Джованіну та Амаліцію, їх зобразив Карл Брюллов у «Вершниці». К.Брюллов. Вершниця», 1832. Третьяковська галерея, Москва. У 1845 р. Юлія Павлівна вийшла заміж за молодого італійського співака П’єра -Антоніна Перрі, але через рік Перрі помер від туберкульозу.
Та життя Карла Брюллова в Петербурзі не склалося, погіршилися відносини з аристократами, зменшилася кількість замовлень. Розчарований, ображений художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію.
За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів від Росії-гадюки брати в Італію навіть пилюки. А от прізвище Брюлло-в довелося взяти.
1849 року Флорентійська Академія наук надала Карлу Брюллову титул професора першого ступеня.
23 червня 1852 р. в селищі Марчіано біля Рима помер 52-річний художник Карл Брюллов, учитель Тараса Шевченка, один із активних учасників викупу з кріпацтва. На цифрі 23 народився Карл Брюллов, на цій цифрі й упокоївся:
Юлія Павлівна на той час збідніла, але категорично відмовлялася продавати картини пензля Брюллова, подаровані їй. Її поховано в Парижі на Пер-Лашез у склепі поряд із чоловіком.