Українця з «крилатим» прізвищем, адже сікорка – Porus major, синиця- коник, небо кликало у високість змалку. Ігор Сікорський народився 25 травня (6 червня) 1889 р. у Києві на вул. Ярославів Вал № 15, був п’ятою дитиною професора психології Київського університету Івана Олексійовича та його дружини лікаря Марії Степанівни Темрюк-Черкасової. 
Сікорські мали трьох дочок і сина (загинув у першу світову, його корабель торпедували німці). Лікарі пропонували перервати вагітність, але мати відмовилася – й народила свою найталановитішу дитину.
Батько вийшов із багатодітної родини сільського священика, став визнаним психіатром. Авторитет Івана Сікорського у науковому світі був величезним. Його називали кумиром освіченого Києва. У всіх на устах була стаття психіатра зі спеціальним аналізом твору Гаршина «Червона квітка», в якій учений передбачив смерть письменника. Іван Сікорський проаналізував види сміху на картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». У своєму будинку Іван Сікорський відкрив перший у Росії інститут для розумово відсталих дітей.
Ігор навчався у 1-й київській гімназії. Одинадцятилітнім побачив чудернацький сон, наче летить він на повітряному кораблі. Пізніше конструктор згадував, що сон до найменших дрібниць здійснився через 30 років. Після гімназії 14-літнім подався у світи: навчання у морському корпусі Петербурга, потім у Парижі в школі Делане. У 1907 році вступив до Київського політехнічного інституту, в якому був перший у Росії авіагурток. Удома робив зі звичайних віконних планок модельки і запускав їх у небо. Сікорський вступив до школи Фердінанда Фербера, який порадив Ігореві зосередитися на аероплані. Проте ідея ґвинтокрилої машини не давала спокою молодому конструкторові. Першим авіазаводом Сікорського стала альтанка в саду батьківського будинку. Після цього Сікорський-молодший, Федір Билинкін і Василь Йордан створили конструкторський студентський колектив, що 1909 р. перетворився на авіацентр. На Куренівці хлопці у складчину купили поле, на якому проводили польоти. У липні 1909 р. Сікорський змайстрував два перші в Росії гелікоптери, що змогли подолати власну вагу та піднятися у небо. Довелося відкласти роботи над гелікоптером і зайнятися створенням аероплана у сарайчику, що пишно величався ангаром, Сікорський разом із сином купця Билинкіна Федором прихопилися до роботи; до них пристали студенти Георгій Адлер, Костянтин Ергант, Анатолій Серебряков, механік Володимир Панасюк, Олександр Карпека – син цукрозаводчика гімназистом став автором чотирьох вдалих авіаконструкцій.
Створений зимою 1910 р. біплан BіS-1 мав низькопотужний двигун і не зміг злетіти. 3 червня Ігор Сікорський на своєму BіS-2 пролетів близько 200 метрів, це був третій у імперії літак вітчизняної конструкції (після Кудашева та Геккеля). Але чорна смуга охопила досліди: розбився BіS-2, потім S-3 і S-4. У відчаї Ігор вирішив «зав’язати» з авіацією, але батько і сестра Ольга не дали опустити руки. Навесні 1911 р. на літаку S-5 Сікорський склав екзамен на звання пілота й поставив чотири всеросійські рекорди, здійснив показові польоти та польоти з пасажирами. Та у жовтні мало не загинув: до паливної системи літака потрапив комар, припинилася подача бензину й аероплан розбився в друзки.
1912 р. приніс перемоги: на тримісному літаку S-6 з потужним двигуном Сікорський встановив світовий рекорд швидкості; підняв у повітря двох пасажирів. На Міжнародній виставці повітроплавання у 1912 р. у Москві S-6А отримав Велику золоту медаль. 
Двадцятитрирічному винахіднику без вищої освіти, тільки з дипломом льотчика киянин Михайло Шидловський запропонував посаду генерального конструктора в Повітроплавному відділенні Російсько-Балтійського вагонного заводу «Руссо-Балт». Цього ж року конструктор започаткував російську морську авіацію, поставив літаки на поплавки, він спроектував перший російський літак, проданий за кордон; перший спеціально спроектований навчальний літак, першу серійну машину. Три літаки конструкції Сікорського стали переможцями на міжнародних конкурсах військових аеропланів. У березні 1913 року був побудований перший у світі чотиримоторний гігант S-9 «Гранд» – прообраз усіх пасажирських авіалайнерів, важких бомбардувальників і транспортних літаків. Чотиритонний літак вміщував у салоні чотири крісла, диван і навіть туалет, чим привернув увагу Миколи ІІ (з цього часу цар називався другом Сікорського).
У травні 1913 р. біплан із чотирма двигунами злетів у небо. 
На «Руському витязі» Сікорський встановив серію світових рекордів із вантажопідйомності літаків і тривалості польотів. 10 травня 1913 р. вперше піднявся у повітря “Великий балтієць”. 12 лютого наступного року киянин започаткував еру багатомоторної авіації своїм «Іллею Муромцем» (S-22), на якому вперше піднявся із 16 пасажирами. Літак мав світло, тепло, туалет, оглядовий майданчик. На цій машині він поставив серію світових рекордів, за що уряд нагородив 25-літнього авіатора орденом Св. Володимира ІV ступеня ( українцеві зробили виняток, бо цим орденом відзначали тих, хто мав не менше 5 нагород) і дипломом інженера Петербурзького політехнічного інституту. Повітряні кораблі цього класу, обладнані під важкі бомбардувальники, під час Першої світової війни наводили жах на ворогів. На літакові «ІМ-Б Київський» Сікорський здійснив переліт Петербург-Київ-Петербург із приземленням у Орші.
З початком першої світової S-22 став бомбардувальником і дальнім розвідником, а Михайло Шидловський – першим авіаційним генералом царської Росії. Всього було створено 85 «Муромців», з яких тільки один німцям удалося збити. У січні 1915 року Сікорський сконструював літак – винищувач.
Ігор Сікорський – людина виняткової делікатності, спокійний, лагідний. Він був так захоплений творчими думками, що не мав часу на «політичні розбори». Конструктор залишив дружину з маленькою Тетянкою на батьків, подався на еміграційні Сахари. Спочатку 1918 р. – Франція, потім з 30 березня 1919 – Америка, і полуда швидко спала з його очей. Американці, яким він розповідав про літаки, тільки знизували плечима і ввічливо виставляли за двері емігранта. Недосконале знання мови, відсутність коштів заставили стати заробітчанином: викладав математику по 20 центів за урок у вечірній школі для росіян. Сікорський переїхав з готелю до маленької кімнатки і пильно стежив, щоб витрачати не більше вісімдесяти центів за день. Згодом до нього приїхали сестри Ольга, Олена, привезли Тетянку (дружина захопилася комуністичними ідеями і довірила йому виховання доньки, емігрувати вона відмовилася).
У Сікорського не вистачало грошей навіть на їжу, а він мріяв про повітряний корабель, який перетне Атлантику і Тихий океан. Навесні 1923 року композитор Сергій Рахманінов дав конструкторові 5 тисяч доларів, менш ніж за два місяці, за підпискою на акції сумнівного підприємства, еміграція зібрала десять тисяч доларів. На які було започатковано на острові Лонг – Айленд фірму з гучною назвою: «Сікорскі аероінженірінг корпорейшн». Правда, «завод» містився в сарайчині, КБ – у курнику, деталі здобували на смітнику (в основному старі ліжка), але у травні 1924 р. американці оглядали модель S-29, яка одразу одержала світове визнання. Через рік перший американський літак Сікорського S-29A викотили з ангара. Мастило для двигунів авіатори придбали на останні центи. Перевезення піаніно виявилося чудовою рекламою і Сікорським зацікавилися… контрабандисти. Вони першими оцінили перевагу авіатранспорту, для якого не існувало кордонів. У СРСР з цього приводу були неприємно вражені: праці «авіаційного білогвардійця» було заборонено, його ідеї, ім’я піддано анафемі.
Тоді ж Сікорський узяв другий шлюб із українкою Єлизаветою Семіон. Один за одним благословилося їм четверо синів. Сікорський почав виснажливу боротьбу за ринок. Конструктор наважився на ризик: його новий план – будувати літаки-амфібії. Через 5 років авіакомпанія «Пан Америка» зробила ставку на літак-амфібію S-38, який разом із S-29 А постійно виконував рейсові пасажирські перевезення Центральною та Південною Америкою. Незабаром кількість замовлень на літаки Сікорського перевищила можливості виробництва. І в штаті Коннектикут у Стратфорді збудували новий завод, оснащений за останніми досягненнями техніки. 1931 р. там народився літак, аналогів якому не було в світі – багатомісна пасажирська амфібія S-40. Славетний S-42 був розрахований на перельоти через Тихий та Атлантичний океани, на ньому Сікорський встановив десять світових рекордів і зробив США авіа країною № 1.
Новим іспитом став 1938-ий. Попит на амфібії падав, їх витісняли більш економні на той час звичайні літаки. Ігор Сікорський знову почав з нуля: він повернувся до мрії юності – гелікоптера. Перший американський вертоліт Сікорського було складено 1939-го. Офіційно його назвали «Воут-Сікорський», або VS-300, а неофіційно охрестили «Ігоревим жахом». Проте гелікоптер під час показу комісії нерухомо зависав над головами і приземлявся точно в те місце, звідки злітав. Коли машина акуратно підчепила сумку з сирими яйцями, а потім, не розбила жодного та поставила її на землю – англійський спостерігач вигукнув: я зараз же зв’яжуся з моїм урядом для переговорів про експорт. 14 вересня 1939 р. 50-літній конструктор підняв у повітря гелікоптер одноґвинтової системи VS-300, на борту якого особисто встановив світовий рекорд із тривалості польоту – 6 травня 1941 р. протримався в повітрі 1 годину 32 хвилини та 26 секунд. Понад 90% вертольотів світу створено за класичною схемою Сікорського. З 1943 р. серійним виробництвом цієї машини зайнявся Генрі Форд. Винахід геніального українця ліг в основу всіх наступних моделей ґвинтокрилів.
У 1942 р. був створений двомісний S-47 – єдиний гелікоптер антигітлерівської коаліції, який використовували в бойових діях Другої світової. Сам Сікорський вважав основним призначенням S-47 – рятування людей. Так, під час війни у Кореї санітарно-рятувальні гелікоптери врятували понад 10 тисяч людей. Машини Сікорського евакуювали солдатів з-під носа противника, і бійці прозвали їх ґвинтокрилими Янголами. Пізніше машини Сікорського стали основою найпотужнішої в світі системи порятунку, а конструктор заснував винагороду за рятування життя.
П’ятдесяті роки стали переломними в житті конструктора та його фірми: вони почали отримувати величезні замовлення. В шістдесятих легше було перерахувати країни, де не експлуатувалися вертольоти Сікорського. Дві машини колишнього співвітчизника навіть потрапили до Радянського Союзу. У СРСР вертольоти Сікорського розібрали в лабораторіях для вивчення – і… більше ніколи не згадували про них, як не згадували нічого, що нагадувало про конструктора.
Після війни з’явився турбінний гелікоптер R-4, що неодноразово використовувався американцями у військових операціях; літаючі крани. Легкий S-52 першим у світі виконав фігури вищого пілотажу. 1967 року на гелікоптері S-61 було здійснено переліт через Атлантичний океан, 1970 – на S-65 виконано переліт через Тихий океан із дозаправкою у повітрі. Піком удачі був літак «Геркулес» /S-135/ і потужний роботяга-транспортник /середня вага вантажів – 20 т./, і військова машина в Ізраїлі, Великобританії. У 1958 році, коли серійне виробництво S-58 досягло 400 машин на рік, Ігор Сікорський пішов на пенсію. Але не припиняв займатися винахідницькою діяльністю. Одне з його останніх творінь мало ім’я старшої сестри та першої коханої «Оlga». Цей ґвинтокрил, уже після смерті великого вченого, долучився до побудови антени компанії CN Tower в Торонто. Гелікоптер підняв і допоміг з’єднати 44 частини антени загальною висотою 553 м. Будова була занесена до Книги рекордів Гіннеса, а 1996 р. включена до сімки найвизначніших інженерних звершень світу. За 83 роки життя Сікорський розробив 78 типів літальних апаратів.
Його ім’я у США включено до Національного залу Слави винахідників разом із іменами Едісона, Фермі, братів Райтів, Пастера. Почесна медаль Джона Фріца «За науково-технічні досягнення в галузі фундаментальних та прикладних наук» в авіації була присуджена тільки двом людям – Ігореві Сікорському та Орвілу Райту.
Ігор Сікорський пішов із життя 26 жовтня 1972 року смертю праведника. Перед сном він, як завжди, побажав дружині «на добраніч», а вранці вона знайшла його зі складеними на грудях руками. Під час похорону всі побачили: високо в небі два літаки лишили слід – великий хрест, як знак, що небо приймає людину величезної духовності.
14 травня 2008 року на території Київського політехнічного постав пам’ятник романтику неба.
