3 червня 1814 р. народився на Полтавщині у селі Глинські Федір Гриценко – легендарний кобзар Хведір Гриценко-Холодний.
У 14 літ осліп, тому взявся опановувати гру. Учився Хведір 8 років у незрячих панотців Василя Назаренка та Дмитра Кочерги, згодом 3 роки в оркестрах панів Твардовських, Кочубеїв, Абазів. Багато перейняв у слобідського торбаніста Семена Чаплі та бандуриста Івана Однорога.
У ті часи популярною особистістю вважався кобзар Гаврило Зелінський (Вовк). Про нього казали: «незрячий видючих наділяв», бо він ходив від села до села і заробляв на життя не тільки грою і співом, а й рукопашними боями з охочими селянами. Майже всі зароблені гроші Зелінський роздавав біднішим за себе. За свідченням П. Мартиновича, Хведір Холодний отримав благословення самого Гаврила Зелінського і «посів його бандуру» (отримав у спадок).
Техніка його гри вражала: сорокап’ятиструнна бандура звучала, як скрипка; бандурист грав душею: сам плакав – і слухачі ридали. У Ф. Гриценка-Холодного навчався відомий згодом кобзар М. С. Кравченко.
От тільки це забирало стільки здоров’я, Хведір Гриценко говорив: «Мені якби місце трапилось тихе, то я і грать би не грав. Хай їй лиха година зовсім». Та за 75 років він не заробив грошей, щоб найняти собі поводиря, обзавестися притулком. І отримав прізвисько Гриценко-Холодний, бо не любив митець простягати руку за мідяками, волів «краще тремтіти й мерзнути на холоді, мокнути під дощем, аби не звертатися по допомогу». (О. Сластіон). А сьогодні козацькі нащадки приречені зайдами кланятися, оформляти субсидії.
