Микола Івасюк

28 квітня 1865 р. у Заставні народився український художник Микола Івасюк.
Батько – тесляр, мама – ґаздиня вчили малого чесно жити, рідну землю любити. А очікувало навчання українця на землі України і румунською, і німецькою, тільки не рідною. Після закінчення школи в Заставні Івасюк вступив до Чернівецької вищої реальної школи, де професором живопису був перший на Буковині український художник-професіонал Юстин Пігуляк. Саме він виховував у Миколи любов до мистецтва. Пігуляк давав хлопцеві безплатні уроки з техніки та композиції живопису, знайомив із історією культури. Учень обрав історичний жанр (історію рідного народу, боротьбу за соціальне й національне визволення).
У 19 років Микола Івасюк став студентом Віденської академії і поставив собі мету: написати картину про Богдана Хмельницького. Цій роботі Івасюк віддав 20 років творчого життя. У чужомовному оточенні, при хронічних матеріальних нестатках, Івасюк наполегливо шліфував природний талант, долав прогалини у знаннях з історії України; став активним читачем бібліотеки Віденського українського товариства «Січ». Після успішного закінчення Віденської академії, Миколу Івасюка рекомендували, як одного з кращих художників історичного жанру, до Мюнхенської Академії мистецтв для дальшого удосконалення майстерності. Цей період подарував українцю найдорожчих людей: побратима та кохану дружину – німкеню, сестру друга-художника.
Побратимом став талановитий польський баталіст Юзеф Брандт. Юзеф був на 24 роки старшим, уроджений шляхтич. Він щоліта запрошував друзів-художників до своєї садиби в Ороньську: відпочити на природі, помалювати (а малювати було що: Брандт мав власні багаті кінські стайні). Друзі-художники утворили «Вільну Ороньську Академію». Саме тут Микола Івасюк познайомився з українцем Іллею Рєпіним, знавцем козацтва. Рєпін був у захопленні від задуму полотна про Хмельницького, порадив поїхати до Києва, зробити замальовки місцевості. Осип Маковей писав: «У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоб піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк». Європейські ЗМІ віщували талановитому юнакові велике майбутнє в умовах постійного проживання за кордоном. Микола Івасюк після закінчення Мюнхенської Академії мистецтв поспішив на Буковину. Персональна виставка в Чернівцях стала першою творчою зустріччю із земляками. На суд буковинців він виставив полотна «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком», «Битва під Хотином», жанрові картини «Відпочинок», «Жнива», «Буковинець», «Мати», «Без хліба», «Бідна селянська хата» та багато інших. У 1899 році митець заснував в Чернівцях художню школу для «талановитої та бідної молоді», якою керував аж до від’їзду у Львів в 1908 році.
У 1910 році Микола Івасюк розписав стелю ощадної каси у Чернівцях (за радянської влади тут розміщувався міськком партії). Темою монументальної алегоричної композиції Івасюк обрав «Ощадливість». Перед Першою світовою війною крайовий сейм Буковини виділив Івасюкові 1000 крон на відкриття мистецької школи. Жив він тоді в Чернівцях на вулиці Йосифа, неподалік Народного дому, де мав свої майстерні. У цьому домі Івасюк мав ще одну майстерню, де працювали молоді учні, які малювали церковні образи для іконостасів, котрі завершував Івасюк. Його іконостаси є у Заставні, в Кіцмані та в деяких селах на Буковині.
Картину «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року» (Національний художній музей України) художник Микола Івасюк творив два десятиліття, закінчив 1912-го. 2 січня 1649-го гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький зі старшиною після переможного для нього року, після зняття облоги Замостя під церковні передзвони й гарматні постріли в’їхав до Києва через Золоті ворота, наблизився до Софіївського собору. Попереду кількатисячного натовпу гетьмана зустрічали єрусалимський патріарх Паїсій, який був проїздом у місті, і київський митрополит Сильвестр Косів із духовенством. Патріарх у привітальній промові називав козацького ватажка «ясновельможним князем» і «князем Русі». А спудеї Києво-Могилянської колегії в ораціях величали його «Мойсеєм, спасителем і збавителем народу руського з неволі лядської, Богом даним – тому то й Богданом названим».
– Правда є, що я малий і незначний чоловік, але це Бог мені дав, що нині я єдиновладець і самодержець руський, – шокував Хмельницький у лютому 1649-го комісарів, які прибули на переговори від короля Речі Посполитої, Яна Казимира. – Я вже довів, про що ніколи не думав, а далі доведу, що задумав. Виб’ю з лядської неволі увесь руський народ. А що раніше я воював за свою шкоду й кривду, то нині воюватиму за нашу віру православну.
Перед Першою світовою війною в Західній Україні кольорова репродукція цієї картини була майже в кожній українській хаті. Коли почалася Перша світова війна, російська армія мала успіх, 3 вересня російське військо вступило до Львова. У перших числах квітня 1915 року туди приїхав Микола II, якого там урочисто зустрічали. У Національному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається ескіз Івасюка до картини «В’їзд Миколи ІІ у Львів». 18 квітня німецько–австрійські війська перейшли в контрнаступ і відвоювали більшу частину Галичини. Відступаючі царські війська взяли з собою заручниками 50 провідних українських діячів, разом із Миколою Івасюком. Його як «німецького шпигуна» вислали до Ростова–на–Дону. Після 1917 р. Івасюк повернувся до Києва, дізнався Микола Івасюк, що його побратим Юзеф Брандт отримав розрив серця, коли армія зайняла садибу в Ороньсько і мобілізувала всіх коней на війну. 1919 р. уряд Директорії доручив йому створити оригінали для поштових марок Української Народної Республіки. Шість видів марок було надруковано у Відні.
1925 року Миколу Івасюка та професора Євсевія Ліпецького запросив голова Раднаркому УРСР Влас Чубар викладати малярство в Київській Академії мистецтв. Ліпецький не прийняв запрошення і не радив Івасюкові їхати у СРСР, бо від утікачів знав про тамтешній комуністичний режим. Але Івасюк не послухав поради і, як повідомлялось у газеті «Пролетарська правда», «на запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїхав на постійне мешкання до Києва». Отримали радянське громадянство, жили то в Боярці, то в Пущі–Водиці, то в Ірпені. Художник Василь Кричевський згодом оповідав, що перед смертю Івасюк дуже бідував і був розчарований такою «Україною». 18 вересня 1937 року в його квартиру увірвалися енкаведисти зі cвідками, влаштували обшук і, хоча нічого крамольного не знайшли, господаря арештували й кинули до Лук’янівської в’язниці. 2 жовтня 1937 року молодший лейтенант держбезпеки Локтєв написав постанову, в якій твердив, що Микола Іванович Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, який нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури. «Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав», – змушені були написати слідчі. 14 листопада 1937 року було ухвалено вирок: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати». 11 днів сімдесятидволітній художник чекав у камері смертників своїх катів. Вони прийшли о 24 годині 25 листопада 1937 року. Закопали Миколу Івасюка у Биківні…
Упродовж життя Івасюк створив понад 500 художніх шедеврів: «Богдан Хмельницький під Зборовом» (1892), «Битва під Хотином» (1903), «Іван Богун у бою під Берестечком» (1919). В Україні є не більше 15 картин Івасюка, доля більшості картин досі невідома.