У 27 літ Іван Айвазовський став академіком, художником Головного морського штабу, в 30 р. – професором. Айвазовський був не лише талановитим художником, а й віртуозним музикантом; незрівнянно грав на скрипці. Кілька мелодій Айвазовського Глинка використав у своїй опері «Руслан і Людмила».
– Якій же дочці художник віддасть перевагу? – гадала мати і очима тещі розглядала Івана Айвазовського… А чому б і ні? Художник, професор, отримав дворянське звання. Звісно, він вірменин, мав голосний роман із італійською балериною Марією Тальоні. Та що то за чоловік, який не мав пригод із актрисами? Яка вона все-таки молодчина: найняла для дочок учителя – знаменитого художника. Зуміла помітити, що художник надто старанний у заняттях, часто засиджується в її будинку. Все-таки, до якої дочки він посватається?
Угадала-таки багата матрона, І Айвазовський посватався, але не до її дочок; обрав він гувернантку Юлію Яківну Гревс – правнуку адмірала, дочку англійського штабс-лікаря, який перебував на російській службі у свиті Олександра І. Після одруження Айвазовський писав у листі: «Тепер я повинен сказати, саме Вам … про моє щастя. Правда, я одружився, як справжній артист, тобто закохався як ніколи. У два тижні все було скінчено. Тепер, після восьми місяців, кажу Вам , що я такий щасливий, що … я ніколи не уявляв половину цього щастя. Кращі мої картини ті, які написані натхненно, так я і одружився … Коли зустрінемося з Вами, тоді побачите всіх щасливців, і тоді висловлю решті захоплення»
Через рік після весілля народилася дочка Олена, через півтора роки – Марія, через півтора роки – Олександра й трохи згодом – Івана (Жанна).
Четверо дочок! Поки дівчатка народжувалися, ставали на ноги, пані Юлію влаштовувало перебування у Феодосії. Згодом Юлія захопилася розкопками скіфських могил. Разом із Іваном Костянтиновичем вони розкопали вісімдесят курганів. Юлія просівала землю з гробниць, стежила як зберігають знахідки, як пакують, відправляють до Петербурга. Та шлюб із красунею Юлією дав тріщину… Перша сварка між ними спалахнула у Харкові, куди сім’я евакуювалася на початку Кримської війни. Айвазовський рвався в оточений Севастополь, просив Юлію зрозуміти, що не може бути осторонь, бо він живописець головного морського штабу. Незважаючи на прохання дружини залишитись, Айвазовський все ж вирушав у пекло воєнних дій.
Юлія Айвазовська хотіла красуватися у найкращих салонах Петербурга, а не пропадати у феодосійській глушині. Крім того, треба подумати й про дівчат, адже найкращий вибір зятя можна зробити в столиці. Однак майстер відмовився переїжджати до столиці імперії. На дванадцятому році подружнього життя, Юлія з дітьми назавжди переїхала до Одеси… Айвазовський назавжди покинув Петербург і повернувся на рідну землю, пожертвував можливістю викладати в АМ, брати участь у виставках, мати замовлення від столичної знаті.
29 липня 1880 р. у день народження І. Айвазовського відкрито Феодосійську картинну галерею ім. І. К. Айвазовського. Вона була побудована за проектом художника, на кошти Айвазовського; вхід (і вихід!) були безкоштовними.
Дочки, дружина, купа онуків приїздили на все літо до Феодосії; були частими гостями Івана Костянтиновича у його палацах у Ялті, Одесі.
Кожній із чотирьох дочок Іван Айвазовський заповів маєток у Криму: Шейх-Мамай, Баран-Елі, Роман-Елі, Отузи.
Із трьох онуків дід виховав справжніх художників: Арцеулов Костянтин, Ганзен Олексій, Латрі Михайло. Здавалося, так буде завжди, але… Айвазовський зустрів красуню Анну Микитівну, молодшу за чоловіка на 40 років, молодшу за його дочок. Шлюб із Юлією було розірвано.
2 травня 1900 р помер Іван Айвазовський (Ованес Айвазян), художник-мариніст, син кримського вірменина. Уся Феодосія, всі друзі зібралися попрощатися; не було тільки дружини: не прийшла, не змогла простити…
Анна Микитівна
Закохуватися з першого погляду – особливість Івана Айвазовського. Не втратив він її і у 65 років, коли вперше побачив Анну Микитівну на похороні її чоловіка, відомого феодосійського комерсанта Саркісова.
Краса 25-літньої вдови вразила 65-річного Івана Костянтиновича і він вирішив одружитися. У галереї Феодосії до окупації зберігався портрет Анни Микитівни (у дівоцтві Бурназян), написаний Айвазовським, а також картина «Збір винограду у Криму», де молода господиня стоїть на гарбі та зриває ґрона, а помічник захоплено споглядає.
Іван Айвазовський терміново оформив розлучення з першою дружиною, хоч достатніх причин і не було. Через рік Анна та Іван одружились. Щасливий шлюб художник вважав подарунком долі. Дружина шанувала талант свого чоловіка, його творчість, хоча не читала книжок, не відвідувала художніх виставок. Анна Микитівна жила інтересами родини: бавила дев’ятьох чоловікових онуків, зустрічала численних гостей. А.Чехов іронізував, що дідусь Отелло тримає «у ежах» свою дружину.
Їй належало джерело Су-Баш, воду якого Айвазовський подарував Феодосії. Разом із 80-річним чоловіком вони тішилися поїздкою до США. В останній місяць його життя були на прийомі у царя з проханням надати онуку Олександру Латрі право носити прізвище діда.
Вранці 2 травня 1900 року у своїй феодосійській майстерні звично влаштувався за мольбертом 82-річний Іван Айвазовський. Майстер без суперників за ранок завжди писав по три невеликі пейзажі, того дня художник майже закінчив роботу над картиною «Вибух корабля». Задоволений собою ліг відпочивати. Глибокої ночі, під час сну крововилив у мозок обірвав життя І. Айвазовського. Незакінчена картина так і залишилася на мольберті в майстерні художника.
На мармуровому саркофазі І. Айвазовського висічено слова старовірменською мовою: «Народився смертним, залишив по собі безсмертну пам’ять».
Після смерті чоловіка Анна Микитівна перестала виходити з дому. Протягом 25 років вона жодного разу не залишила свого помешкання — одного з флігелів галереї. У цілковитій ізоляції ця жінка пережила Першу світову війну, революцію, інтервенцію, громадянську війну, голод і розруху. Та з приходом нової влади настало «покращення». 1921 року рішенням комісії ВЦВК і РНК РРФСР галерею націоналізували, через рік її відкрили для відвідувачів. От тільки приватна галерея завжди безкоштовно зустрічала відвідувачів, а пролетарська влада встановила платний вхід. Анна Микитівна на відкриття не прийшла.
Усім було відомо, що Айвазовський залишив своїй удові кімнату-сейф із великою колекцією ювелірних виробів, тому доблесні чекісти полювали за коштовностями. Шість разів у помешканні Айвазовської проводили обшук, але нічого не знайшли. Тоді шляхом шантажу чекістам таки вдалося дізнатися про схованку. Усі цінності було експропрійовано, а Анні Микитівні присудили один рік умовно. Згодом частину коштовностей удові повернули, що врятувало їй життя.
Під час Другої світової війни, щоб не вмерти з голоду, Анна Микитівна вимінювала прикраси на харчі. Довідавшись про її поневіряння, художник Микола Самокиш забрав вдову до Сімферополя.
Померла А. Айвазовська-Бурназян 25 липня 1944 року, похована у Феодосії поруч із чоловіком у дворі вірменської апостольської церкви Сурб Сарґіс, де його хрестили, де їх вінчали.
Залишити відповідь