Восени 1837-го у Петербурзі юнака збив екіпаж Марії Тальоні, італійської балерини, котра запровадила танець на пуантах. Вона вибачалася, відвезла студента додому, подарувала квиток на “Сильфіду”. Елегантна красуня вразила юнака. Це ж їй уперше в царській імперії почали дарувати квіти. Букети дарував їй імператор і навіть цариця.
Як-то воно сталося, що вона, балувана долею відома балерина, закохалася у хлоп’я? Він же на 13 років молодший! У неї ж дочка та син, розірваний шлюб із графом Жильбером де Вуазеном, який виявився запеклим картярем. Але, як кажуть мисливці: «сороковий ведмідь – роковий ведмідь».
Вони просто хлюпосталися в бажанні та щасті: спочатку в Петербурзі, потім він приїхав до Венеції, потім… гондола очікувала біля виходу з театру – і вони п’яніли від моря, квітів, музики, бажання, але вранці у неї репетиції, у нього – малювання.
На Благовіщення Іван освідчився, а Тальоні змовчала.
На Вербну неділю Марія подарувала Айвазовському рожевий черевичок і конвалію, що символізували балет і срібні сльозинки, – ось із ким доля її спарувала. Той черевичок художник зберігав усе життя у таємній кімнаті-сейфі з орденами та медалями.
У Світлий Великдень до Марії Тальоні завітав нотаріус і вручив дарчу на розкішну приморську садибу – подарунок від безтямно закоханого Івана Айвазовського. «Який милий хлопчик!» – подумала красуня, приймаючи дар. На високій ноті урвався їхній роман, але не забувся та лишився її світлим спогадом. Отак, на Великдень вони розлучилися, минула біла смуга її життя, настала інша, де була звістка про загибель сина, смерть батька і робота, весь час робота.
Залишилася Марія та її дочка, дружина князя Олександра Трубецького.
Завтра, 23 квітня 1884 р., їй виповниться 80 років, але до завтра треба ще дожити, а серце наче ось-ось рветься з останньої ниточки… І вона попросила дочку, щоб кожної Вербної неділі Івану Айвазовському приносили кошик конвалій.
До 80-ти Марія не дожила.
Вся Феодосія ховала батька міста. Старий квітникар розмірковував вголос: «16 кошиків конвалій я приніс від Трубецьких Айвазовському, а він так і не запитав від кого вони. Кому ж тепер я буду носити квіти?»
Віддана чоловікові Анна Микитівна побачила старого і подумки зронила: «Він і так знав, від кого ті квіти-сльозинки». Увечері вдова зайшла до кімнати-сейфу і спалила те, що було між нею та Іваном – рожевий черевичок.
