29 січня 1860 р. у Катеринославській губернії народився Антон Чехов, (тоді ще не поет) російський письменник українського походження. Батько письменника— Павло Єгорович Чехов (1823–1898) — українець, народжений у селі Вільховатка Полтавської губернії, жив у селі Вовча Балка на Харківщині. Бабуся А Чехова Єфросинія Шимко, у якої він часто гостював, розмовляла українською мовою. Від пуп’янку хлопчик спілкувався українською, російську вивчив згодом, тому у творах А.Чехова підсвідомо, під впливом походження багато українізмів.
З десяти років Антоша хворів на туберкульоз і ніколи не виліковувався до кінця. Підірвали неміцне здоров’я часті поїздки: на Сахалін, переїзди Москва-Ялта.
Антон Чехов завжди вважав себе українцем за походженням, письменником українського роду в російській літературі. Письменник говорив і писав: “В моих жилах течет ленивая хохлацкая кровь…”, “Хохлацкая лень берет верх над всеми моими чувствами…”, “Я хохол, я ленив. Лень приятно опьяняет меня, как эфир…”. Чехов дуже часто думав українською. Тому й писав: «А чому б і не приїхати? Поблукали б і побалакали… Хай хоронять Вас українські Феї… Будьте здоровенькі. Ваш Чехов» (Лист Чехова до Смагіна, 30.І.1892). В анкеті перепису 1890-го року Антон Чехов написав: «національність — малоросіянин». «Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко», — писав А. Чехов Агатангелу Кримському.
Україна постала в оповіданнях письменника «Степ», «Щастя», «Печеніг», «У рідному кутку», «На шляху». Знаменита п’єса «Чайка» була задумана А. Чеховим у період його знайомства з актрисою Марією Заньковецькою, яка стала прототипом головного образу твору Ніни Зарєчної. Ось слова Марії Заньковецької про Чехова: «Він теж умовляв мене перейти на російську сцену, а я в свою чергу соромила його, що він, сам українець, підмовляє мене до зради. Дорікала його, що він не пише рідною мовою … Обіцяв написати п’єсу, в якій для мене буде одна роль виключно українською мовою» (« Літературна спадщина », 1960, 593 стор.).
Влітку 1904-го раптове загострення хвороби змусило Чехова виїхати на курорт до Німеччини у м. Баденвейлер. Там, у ніч із 14-го на 15-е він прокинувся серед ночі і вперше у житті попросив дружину Ольгу Леонардівну послати за лікарем. «Потім наказав подати шампанського. Антон Павлович сів і якось урочисто, голосно сказав лікареві німецькою (він дуже мало знав по-німецьки): «Ich sterbe». Потім повторив для студента або для мене по-російськи: «Я помираю». Потім узяв келих, повернув до мене обличчя, посміхнувся своєю дивною посмішкою, сказав: «Давно я не пив шампанського…», спокійно випив усе до дна, тихо ліг на лівий бік і незабаром стих назавжди».
Труну з тілом письменника у вагоні «для перевозки свіжих устриць» привезли до Москви і поховали поруч із могилою його батька.
У тому й трагедія бездержавного народу, що найкращі виші, театри, видавництва – у метрополії, а не в колонії; що в пошуках читачів, глядачів, талановиті митці переходять на мову окупанта. Одним словом, як учить Хомівна онука: « чуже шанувати, свого не віддавати!»
