Хіба знав Вергілій, що для полтавського семінариста Іванка Котляревського пеклом було зубріння його «Енеїди»? 
Недолуга педагогіка так «дістала» хлопця, що Іван почав віршувати, вправно добирав дотепні та вдалі рими і дійшов до пародіювання «Енеїди». Вечорами Котляревський весело кайфував, складаючи смачний стьоб на «Енеїду» Вергілія. Писав, перелицьовував, сміявся і плакав над нею. Звісно, Іванко давав свої опуси друзям: ті сміялися, вивчали, переписували…
Коли ж Котляревський став Іваном Петровичем – учителем синів і дочок поміщика Герасима Сухопеня, познайомився з гостем хазяїна – сусідом-полтавцем Максимом Пурпурою. Гість взяв у Івана Петровича почитати рукопис «Енеїди», де йшлося про мандри запорожців після зруйнування російським царатом Січі 1775 року та українською мовою, висміювалася пануюча феодальна верхівка. М. Парпура повернувся до Петербурга й одержав дозвіл від цензури на видання «Енеїди». Перші три частини поеми з’явилися у Петербурзі в 1798 році. Сьогодні можна почути про піратську книгу Парпури-«мацапури». Він не привласнював твір Котляревського, на титульній сторінці написав: «Енеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским», а далі додав: «Иждивением М. Парпуры». Поема «Енеїда» І. Котляревського (Петербург, 1798) мала присвяту: «Любителям малоросійського слова усерднейше посвящается». Тобто Максим Йосипович оплатив два перші випуски «Енеїди».
Та пригоди Енея продовжувалися. Котляревський одяг військову форму, брав участь у війні з турками в 1806-1807 рр. Відважний воїн, бездоганний офіцер, для якого «одне лиш дорожче за милу – честь». Став офіцер запеклим картярем, який за зеленим столом розважав гравців читанням «Енеїди» та анекдотами. Поема подобалась, немало охочих переписували й розмножували твір, який піднімав козацький дух.
Капітан Котляревський 1808 року повернувся з військової служби до Полтави, оселився в батьківському будинку, відновив усі свої знайомства. Якось він поскаржився князю Семену Михайловичу Кочубею на те, що двічі без відома автора у Санкт-Петербурзі видавали його поему. Заможний поміщик Семен Кочубей дав кошти Котляревському для поїздки у Петербург, аби під редакцією автора вийшла його поема.
Не один місяць пробув Іван Петрович у столиці, але наслідком його зусиль стала публікація у 1809 році чотирьох частин книги під назвою «Вергилиева «Энеида», на малороссийский язык преложенная И.Котляревским» (1809). На третій сторінці поеми була посвята «С. М. К…ю усерднейше посвящает сочинитель» Саме це видання було в царській книгозбірні. У Москві «Енеїда» потрапила до рук Наполеона.
Читав «Енеїду» і радянський Наполеончик – товариш Сталін. Саме завдяки йому поему внесли до шкільних програм. У циклі шкільної бібліотеки було видано твір Івана Котляревського з передмовою та настановами вождя.
От тільки не всі у Польщі шанують нашого Енея, навіть гастролі гурту «Еней» відмінили, бо не забули другу світову та командира загону Енея.
Отак-то, панове, чи не від Вергілія почалася наша нова література?
Залишити відповідь