Леонід Плющ народився 26 квітня 1939 (м. Нарин, Киргизія) у робітничій сім’ї. На початку Другої світової війни батько Леоніда пішов на фронт і не повернувся. Коли лікарі виявили в Леоніда кістковий туберкульоз, переїхали до Одеси. Чотири роки дитина була прикута до постелі. У 1959 Леонід закінчив школу зі срібною медаллю, вступив на фізмат Одеського держуніверситету. Рік працював сільським учителем. У 1962 р. закінчив механіко-математичний факультет Київського університету. До 1968 працює в Інституті кібернетики Академії наук УРСР на посаді інженера-математика за фахом біо- і психокібернетика.
За цей час відшукав собі вірну дружину Тетяну Житникову, став батьком двох синів.
Восени 1964 р. після того як «пішли» з посади Микиту Хрущова написав листа до ЦК КПРС з пропозиціями про демократизацію радянської системи. Дійсно вірив у побудову «соціалізму з людським обличчям». Активно публікувався в самвидаві, збирав інформацію до «Хроники текущих событий», розповсюджував «Український вісник», був зв’язковим між московськими й українськими дисидентами. Після того, як в 1968 році Леонід Плющ направив до «Комсомольської правди» листа з різким протестом проти недостовірного висвітлення процесу над Олександром Гінзбургом і Юрієм Галанськовим, у липні 1968 р. він був звільнений з Інституту кібернетики з «вовчим квитком». І тільки у травні 1969 Л. Плюща прийняли на тимчасову роботу робітником-брошурувальником. Скоро звільнений за те, що підписав листа до ООН.
15 січня 1972 р після кількох обшуків 33-річний Леонід Плющ був заарештований за ст. 62 КК УРСР — «антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву Радянської влади» і поміщений до слідчого ізолятору Київського КДБ. Леонід Плющ мав нахабство відмовитися давати показання, тому вирішили оголосити його психом, хоч той ніколи не звертався до психіатра. Коли ж експерти судово-психіатричного відділу Київської обласної лікарні визнали Плюща дієздатним, КДБ звернулося до Москви. Дві експертизи визнали Плюща хворим. «Політичного» на «божевільного» перетворили член-кор. АМН Г.Морозов та проф. Д.Лунц. Не існуюче ніде в світі захворювання «в’ялотічну шизофренію» виявив у Плюща академік АМН А.Сніжневський та члени комісії (ті самі!) Г.Морозов і Д.Лунц. За цю роботу Сніжневський у 1974 р. удостоївся звання Героя Соціалістичної праці, а в 1976 р. – Держпремії.
29 січня 1973 р. Закритий суд відбувся за відсутності звинувачуваного, ні дружина, ні рідна сестра Леоніда Плюща не були допущені. Київський обласний суд (суддя Дишель) визнав, що 34-річний Леонід Плющ вчинив злочин у неосудному стані, але присудив, щоб Л. Плющ сплатив 73 карб. відшкодування (70 карб. у ті часи була ставка робітника-бюджетника).
05.07.73 суд направив Плюща на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом «млявотічна шизофренія», де він перебував до січня 1976; 7-8 місяців його «лікували» галоперидолом.
Заслужені кати психіатрії (Л. А. Часовських, Е. П. Каменецька та начальник Дніпропетровської СПЛ Ф. К. Прусс), довго та вперто руйнували здоров’я та психіку Л. Плюща. Два з половиною роки Плюща труїли галоперидолом (без коректорів), інсуліном у зростаючому дозуванні, трифтазином. Після уколів інсуліну Плюща на 4 години привязували до ліжка. І життєрадісна, добра людина перетворюється на овоч: задихається, корчиться від судом. Дружина почала героїчну війну за чоловіка. Вона звертається до лікаря з питаннями: «Що ви робите з моїм чоловіком? Що ви йому даєте?» І лікар, яка відмовилася назвати своє прізвище «Не положено», відповідає, що дають, що треба – і все.
З того часу Л. Плющ затямив, що найстрашніше в світі – це лікарі та «лікування», після кожного курсу якого вони проводили «оздоровчі» бесіди: Чи змінилися його погляди? Чи згодний він письмово зректися їх?
Улітку 1974 р. Міжнародний конгрес математиків у Ванкувері виступив із заявою про негайне звільнення Л. Плюща. 1975 Тетяна Ходорович зібрала матеріали і в самвидаві опублікувала книгу «Історія хвороби Леоніда Плюща». 23 жовтня в Парижі організовано великий мітинг на захист Плюща. Керівники компартій Франції, Англії й Італії виступали з вимогами звільнити його. 23 квітня 1975 р. був проведений міжнародний день захисту Плюща. У цей день Тетяна Житникова передає до друку лист: «Хай віддадуть мені чоловіка, — хворого, яким вони зробили його, і нехай дозволять нам усім виїхати з цієї країни». Леонід Плющ був звільнений 10 січня 1976 р. і з дружиною і синами виїхав із СРСР. Щоб не було жодних контактів із людьми, йому не дозволили заїхати додому в Київ. Звільнили тільки на станції Чоп і навіть в останній момент дали трифазні. Західні психіатри визнали його здоровим, але психічно дуже виснаженим.
Жив у Франції, з 1977 року був закордонним представником Української Гельсінської групи. Багато часу й сил віддавав допомозі друзям, які знемагали у радянських концтаборах.
Автор книги «На карнавалі історії», монографії про Тараса Шевченка, документально-аналітичного відеофільму «Із Малоросії в Україну». 
Плющ Леонід у 1986 р. опублікував статтю про вбивство Василя Стуса. Написав розвідку «Мародери» про плагіати П. Загребельного та стан офіційної української культури).
4 червня 2015 р. у Франції у віці 77 років помер математик, публіцист, учасник правозахисного руху в СРСР Леонід Плющ.
Фото Олеся Маслюка
