UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
  • Форуми
    • Вільна дискусія
    • Українська література
    • Українці й закордон
    • Музика, кіно, театр, художнє мистецтво
Головна » Регістрація » Видатні люди » Ми лишалися Людьми

Ми лишалися Людьми

29 січня 1943 р. початок Ворошиловоградської наступальної операції Південно-Західного фронту, внаслідок якої до 18 лютого було звільнено північну частину Донбасу від німецьких окупантів.
«Німецькі таблички замінили російськими,» – гірко сказав лейтенант Євген Романович Чередниченко і за цю фразу наступного дня, на свій день народження був арештований і 13 років карався у концтаборах.
Народився 30 січня 1914 року у Фастові (тепер місто Київської області) у баготодітній родині. Прадід Євгена був лірником, від нього та від матері Євген успадкував любов до пісні. Жив як усі: бігав до Фастівської семирічки № 9, захоплювався боротьбою, мріяв стати Піддубним. Із весни пропадав на річці Унаві. Навесні 1930 року дитинство урвалося і юності наче не було. Євген поїхав до старшого брата Володимира в місто Шахти, де напівголодний із одним вихідним працював шахтарем і закінчував гірничо-промислову школу.
1934 року вступив до Московського інституту фізичної культури. Студентом-третьокурсником виборов звання чемпіона Радянського Союзу з класичної боротьби. Мав добрі успіхи з гімнастики, акробатики, плавання та лиж. Закінчивши інститут, в 1938 році повернувся в Україну. Завідував кафедрою фізичної культури в Інституті харчової промисловості в Києві.
Слава чемпіона не врятувала від служби в армії, і війни від перших годин. Чередниченко вступив до ОУН, був призначений у Фастові районним провідником, працював під псевдом «Сталий». Підпільники розповсюджували листівки, спрямовані проти окупаційного режиму. Заготовляли продукти харчування для загону УПА під командою станичного ОУН Володимира Косовського поблизу Корнина на Житомирщині. У 1943 році під час відступу на Захід разом із іншими вояками потрапив у полон червоних. Робив спробу втекти. За «буржуазно-націоналістичну діяльність» та втечу засуджений ОСО до смертної кари. Через 33 доби її замінили на 15 років каторги.
Я каторжний, мамо, женуть на Сибір –
За нашу женуть Україну,
За те, що прозрів і до неї добрів
З дороги не збивсь в хуртовину.
Карався в режимному таборі управління «Речлаг» на Воркуті, працював на шахті № 5 комбінату «Воркутавугілля», з 1947 року — на шахті № 1 «Капітальна». Вірші складав переважно в пам’яті, деякі ховав. Добра половина з них назавжди залишилась у шахтах. Як обізнаного з медициною з часів навчання в інституті фізкультури, його призначили фельдшером. Тут він зустрівся з тяжко хворим на цингу В. Косовським, поклав його до лікарні і так урятував від загибелі. Згодом завдяки допомозі лікаря з Польщі Владислава Сарнота влаштував його санітаром.
За участь у підготовці повстання в таборі у 1953 році, його, як досвідченого і активного в’язня, відправили у Владимирську тюрму. Через рік його етапували до режимного табору управління «Озерлаг» у Сибіру.
Тепер не страшно помирати,
Іти на смерть в кривавий бій,
Трощити мури-каземати,
Під твій могутній правди спів.
У 1956 році звільнений. Викладав фізкультуру у Фастівській середній школі № 20 (нині № 10). Згодом працював у Київському інституті підвищення кваліфікації вчителів, у Міністерстві освіти України (всюди під наглядом КДБ).
4 вересня 1965 року разом з дружиною, вчителькою української мови і літератури Вірою Нечипорівною, вони були серед тих, хто на заклик Василя Стуса встав у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти арештів української інтеліґенції. Багато разів його і дружину викликали на допити, їх неодноразово звільняли з роботи. У 1960-х роках обоє викладали в школі села Стайки під Києвом. Вели велику культурно-просвітницьку роботу.
У кінці 1980-х — на початку 1990-х років Чередниченки брали активну участь у багатьох національно-демократичних акціях. Євген Романович виступав на мітингах, у різних аудиторіях з палкими промовами та бойовими віршами. Був членом редколегії журналу Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих «Зона». Власним коштом видав дві збірки віршів. Ми познайомилися у 1992 р., листувалися. Невисокий, худорлявий, енергійний з теплими променистими очима Євген Чередниченко подарував мені збірник «З того світу». Останнє його слово: «Будьмо!» Bajkove На його пам’ятнику вибиті слова:
Такої світ не знав тюрми,
Не знав такого ще розбою,
А ми лишалися людьми,
А ми лишалися собою!..

Січ 29, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
28 січня 1929 р.Правозахисник Леонід Плющ
You Might Also Like
 
Іван Сошенко
 
Ада

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image6 years ago Видатні люди1,250
Недавні записи
  • Липучка
  • Василь Наріжний
  • Вічна загадка любові
  • Рідні бур’яни ( мишій, пирій)
  • Московський цар на колінах
Позначки
поетписьменникчервоний терорживописецькозацтвоЗапоріжжяХарківБогдан ХмельницькийхудожникТарас ШевченкоІван АйвазовськийскульпторАполлон СкальковськийОлег ОльжичПавло ПолуботокСергій КорольовКирил РозумовськийОлексій ПеровськийгетьманперекладачІван ФранкоІван КотляревськийОлександр РубецьВолодимир ЩербаненкоОлексій ГанзенМикола Костянтинович ХолоднийЕммануїл МагдесіанГригорій СвітлицькийВолодимир СікевичкінооператорВолодимир КороленкоАльфред ФедецькийВолодимир КабачокСтаніслав МрозовицькийбандуристголодоморВасиль СедлярМихайло БойчукІван ПадалкоВасиль ЗавойкоСофія Налепинська-БойчукфотографНестор МорозенкоАнатолій ЛупинісВіктор Баранов
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Київська консерваторія хоче залишити в назві ім'я Чайковського - Український інформаційний центр до Чайковський і Україна
  • Ганна Черкаська до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Людмила до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Ганна Черкаська до Юрій Шевельов
  • Ганна Черкаська до Кондова еліта
Сторінки
  • Нагадати пароль
  • Регістрація
  • Українська історія
2015 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.