Худ. Станіслав Виспянський. Портрет Яна Станіславського.
Ян Станіславський, поет української природи, який вніс до пейзажу імпресіоністичне сприйняття; батько модерної школи українського пейзажу народився у селі Вільшана Городищенського району на Черкащині 12 (24) червня 1860 року. Можна довго говорити, як спольщився рід української шляхти, як виховувалася у Яна ненависть до окупантів. Це хлопчикові передалося від старої няні, землячки та родички Шевченка, яка співала українських колисанок і розповідала козацькі легенди; від діда, який продовжив себе в онукові: польського драгуна, прихильника генія Наполеона; від батька – пан Антін закінчував Київський університет, був професором філософії Харківського університету, але за участь у антиросійському повстанні 1863 р. позбувся роботи. А ще виховував Шевченківський край, село Вільшана, де пройшло його дитинство. Край, який Ян ніколи не забував і щоліта, навіть напівголодний, без копійки, туди приїздив.
Талановитий математик Станіславський здобував освіту у Варшавському університеті і Технологічному інституті в Петербурзі на відділенні математики. За цей час він усвідомив, що Петербург – бастіон імперіалізму, тому, коли у Яна визріло рішення стати художником, він поїхав до Варшави. Уже перша його праця «Закинутий вітряк» у 1883 році привернула до себе загальну увагу.
У Польщі Ян знайшов своє кохання і вірну дружину.
Він вивчав живопис у класі Войцеха Герсона, потім до Краківської школи красних мистецтв, на чолі якої тоді стояв вічно зайнятий, заклопотаний Ян Матейко. У Кракові Станіславський студіював під проводом проф. Лущкевича, але Станіславський бажав учитися у Матейка. Оскільки цього не сталося, поет пензля переїхав до Франції. Десяток років Станіславський прожив у Парижі. Знайшов свій ідеал – творчість Клода Моне; працював під керівництвом Еміля Огюста Каролюс-Дюрана. У Парижі Станіславський подружився з польським майстром Хелмоньским. І хоч життя у столиці Франції для Станіславського було з боку матеріального вельми тяжким, він зміг здійснити сім поїздок до Італії, а також із весни до осені – в Україну.
Спочатку вони з дружиною заїздили до брата в Київ. Частенько Ян (тут його величали Іваном Антоновичем) заходив до салону Андріана Прахова. У гостинній господі Прахова Ян Станіславський познайомився, а згодом близько заприятелював із відомим майстром М. Нестеровим, навчилися так розуміти одне одного, що насолоджувалися мовчанням на певну тему. Відвідував художник Володимирський собор, у якому тоді друзями велися опоряджувальні роботи, розпис. А потім додому, хоч батька з 1883 року не було серед живих. Тут і лягали на полотна виколисані серцем місцинки.
У 1890 році працю Станіславського було вперше прийнято до салону. і коли у нього після виставки один торговельник купив 30 студій по 20 франків за штуку, то Станіславський вперше почув себе справжнім багатієм. За час паризького десятиліття Станіславський отримав підпільне прізвисько «парижанин».
З 1897 р., після смерті Матейка Станіславський став професором пейзажу в Краківській школі мистецтв. Настало краківське десятиліття. Замкнений, не багатослівний, суворий, але шляхетний і справедливий Ян викликав повагу у студентів, особливо українців: І. Труша. Коли студенти з викладачем виїздили на пленери, парижанин згадував рідне село й казав: «я напів поляк, напів русин».
Почуваючи постійно непереможне тяжіння до рідного краю, Станіславський із Кракова також щороку приїздив в Україну і до Києва.
Брат працював лікарем і одного разу в лікарні Станіславський познайомився з 34-річним актором М. Бурачеком (відрахований із числа студентів Київського університету, М. Бурачек від 1890 до 1905 року був актором провінційних театрів), а на дозвіллі малював. Професор побачив його роботи і запросив на навчання до Академії.
У серпні 1906 р. Я.Станіславський з дружиною приїхали до Нестерова погостювати. Цього разу професор-життєлюб мав кепський вигляд: схуд, богатирська фігура змаліла; сильна задишка та землянисто-жовтий колір обличчя вражали. Виявилося, що Ян мав дуже серйозний букет хвороб: нирки, серце, аритмія. Лікарі порадили поїздку та лікування в Єгипті, але Станіславський обрав Україну. Тоді у передмісті Сміли стояли сонячні дні і М. Нестеров написав портрет приятеля. Станіславський подивився і промовив: «То добрий портрет для моєї посмертної виставки».
Худ. Олександр Мурашко. Портрет Яна Станіславського.
Це було передчуттям, бо за півроку, 10 січня 1907, у Кракові, серце 47-річного Станіславського зупинилося.
Того ж року була його посмертна виставка. Його дружина померла через два роки. Через 10 років після смерті майстра пензля було відкрито академію Мистецтв України, яка мала вісім художників-професорів, троє з них – учні Я. Станіславського: Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук. Учнями Станіславського були й Іван Труш, Олекса Новаківський (випускники Краківської академії красних мистецтв).
