21 червня 1837 року у с. Горохові на Орловщині народився Олексій Семенович Лєсков, про якого вікіпедія пише: «український лікар, доктор медицини, молодший брат російського письменника Миколи Лєскова».
Його батько Семен Дмитрович Лєсков (1789–1848), надвірний радник, працював чиновником кримінальної палати, заслужив родове дворянство. Рід священиків села Лєски Орловської губернії отримав прізвище від назви цієї місцевості – Лєскови. Семен Лєсков порушив родову традицію, обрав цивільну стезю – право.
Мати – Марія Петрівна, у дівоцтві Алфер’єва (мати була на 24 роки молодшою за батька). Брат матері Сергій Петрович Алфер’єв – професор медицини, декан медичного факультету Київського Імператорського університету Святого Володимира, колекціонер старовинного живопису.
П’ятеро дітей (троє синів і дві дочки) Семена Лєскова провели дитинство в Орлі та в батьківських маєтках в Орловській губернії. Хлопці здобули пристойну домашню та гімназійну освіту. Частенько діти їздили в Київ (вул. Маложитомирська, 20) до дядька Сергія, який мав великий вплив на небожів. Олексій обрав медичну стезю. З 1859 р. випускник Київського університету працював гінекологом у клініці при університеті. Жив у десятикімнатній квартирі на першому поверсі на вулиці Михайлівській, 21. Тут неодноразово зупинявся, приїжджаючи до Києва, брат домовласника — письменник Лєсков Микола Семенович (1831—95). З 1880 р. — міський санітарний лікар Києва, консультант Інституту шляхетних дівчат.
У 1882-1883 рр. колезький радник лікар О.Лєсков, його дядько дійсний статський радник доктор медицини С.Алфер’єв, а також таємний радник професор медицини Ф.Меринг засновали на станції Боярка кліматичний лікувальний заклад «в сосновом лесу в нескольких отдельных постройках для лечения минеральными водами, ваннами – простыми, солевыми, грязевыми, паровыми и т. п., кумысом, водою, сжатым воздухом, электричеством и прочими медицинскими пособиями, смотря по роду болезни». З 1887 р. головний санітарний лікар Києва.
З січня 1893 р. Олексій Лєсков лікар-директор Олександрівської міської лікарні (тепер Міська центральна клінічна лікарня) та Маріїнського дитячого притулку, член Київської міської управи; член Комісії з розроблення проекту вдосконалення нагляду за проституцією в місті; вивчав санітарно-гігієнічний стан київських шкіл.
У 1898 р Лєсков Олексій Семенович продав садибу і переїхав до Чернігівської губ. у садибу дружини. Дружиною Олексія Лєскова була Аделя Данилівна Кринська – власниця хутору Тимки в селі Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області. Збереглася садиба, яка їй належала. Це дерев’яний будинок з мезоніном – один з небагатьох, що залишився без змін зовні і всередині, зразок садибного будівництва XIX ст. в Україні. Тепер у будинку школа-інтернат.
Після смерті дружини у 1901 р. Олексій Лєсков узяв шлюб із рідною сестрою коханої. Друга дружина Олексія — Клотільда Данилівна Лєскова (уроджена Гзовська, за першим чоловіком Арцимович, за другим чоловіком Болотова).
21 грудня 1909 р. Олексій Лєсков помер у Києві. Поховали його в селі Піски (нині Бобровицького району Чернігівської області) біля Аделі Данилівни Кринської.
У Києві на Аскольдовій могилі 1886 р. поховано матір Лєскова, на Байковому цвинтарі 1889 р.– його брата Михайла, 1893 р.– сестру Ольгу (у шлюбі мала прізвище Крохіна).
