Рід Пелехиних здавна жив на Київщині, Чернігівщині. Спадкові дворяни, священики мали право на безкоштовне навчання своїх дітей, майбутніх душпастирів.
За сімейною традицією перший син отримував ім’я діда. Так було у 1789 році, коли народився Петро Павлович Пелехин (Макіївка, Черкаський повіт). Хлопчина отримав домашню освіту, у 25 років закінчив курс Київської духовної академії. Випускник був викладачем німецької, французької та давньогебрейської мов і церковної історії в духовній академії та семінарії.
31-річним Петро Пелехин поступив вільним слухачем до імператорської Медико-хірургічної Академії. Навчання було безкоштовним, бо найбідніший студент підписав договір, що відслужить 25 років військовим лікарем. Через чотири роки талановитий українець закінчив курс за першим розрядом і золотою медаллю. П. Пелехина залишили в альма-матер ад’юнкт – професором фізіології з патологією, він також викладав різні науки (окулістку, судову медицину). Наступного року Петра вибрали в числі 4-х лікарів для відправки за кордон. Отоді стали в нагоді знання мов, адже Пелехин проходив стажування в університетах Львова, Кракова, Відня, Берліна, Парижа, Лондона. В Единбурзькому університеті склав іспити на звання хірурга та захистив докторську дисертацію «De neurosibus in genere» і був обраний членом Королівського фізичного единбурзького товариства. 40-річним Пелехин побував в університетах Голландії, знову слухав лекції в Парижі.
Сильний оригінальний розум ученого оцінили зарубіжні колеги і визнали одним із найосвіченіших людей свого часу. Поліглот, златоуст П. П. Пелехин отримав у Європі звання «академічний Цицерон».
Після повернення в Росію, Пелехина послали на боротьбу з холерою до Саратова, потім до Астрахані. За ці роки лікар заразився жорстокою формою холери, ледве не вмер. Потім Пелехина на рік відрядили до Лондона для вивчення літотріпсії. Повернувся – отримав кафедру гігієни, читав судову медицини. Наступного року отримав ступінь доктора хірургії, читав лекції з офтальмології. У цей час із Київщини до нього переїхав Іван Пелехин, молодший на 21 рік брат. Іван теж здобував освіту в Медико-хірургічній академії. Згодом лікаря 1-го відділення І. Пелехина призначили ординатором у Севастопольський морський шпиталь.
У 42 роки Петро Пелехин у Росії захистив докторську дисертацію про неврози, у ній він висловив думку про відсутність постійного зв’язку між виникненням неврозів і конституційним типом людини.
Нарешті тема «хочу вчитися» поступилася «хочу одружитися». Професор, надвірний радник посватався до пані Катерини, отримав первістка, дав йому ім’я свого батька і виховав талановитого лікаря. Сина Павла хрестили 30 квітня 1842 р. Хрещеними були «Його світлість грузинський царевич Михайло Георгійович та Надія Павлівна, дружина титулярного радника Андрія Трохимовича Головина» (зазначено у метричній книзі).
Як тільки закінчилися роки відробітку в Петербурзі, Петро Павлович пішов у відставку й повернувся в Україну. Пелехин викладав медицину в Київській Духовній Академії ще 21 рік (до 82 років).
22 вересня 1871 р. у Києві на 83-ому році життя професор Петро Павлович Пелехин помер. Він заповів синові продати родовий маєток і солідну грошову суму витратити на підготовку українських медичних наукових кадрів. У 1874 р. професор Павло Пелехин пожертвував Meдико-хірургічній Академії частину батькової величезної бібліотеки (твори з судової медицини та окулістики).
