На Покрову, 14 жовтня 1847 р. побачив світ Яків Новицький. Було то у спадковій садибі матері у козацькому селі Аули Катеринославського повіту. Мати Єлизавета Петрівна, уроджена Мартиненко, походила з родини відставного майора. Батько Якова Павловича, канцелярист земського суду, мав родовий хутір Новики, пишався своїм родом і часто згадував пращурів.
Прадіда Іллю Федоровича – охочекомонного полковника й наказного гетьмана, який служив Україні при чотирьох гетьманах: Брюховецькому, Многогрішному, Самойловичу, Мазепі та одержав дворянський герб.
Діда Григорія – випускника Київської академії, полковника, резидента гетьмана Мазепи. Григорій Ількович був одружений із дочкою полтавського полковника Павла Герцика – рідною сестрою Ганни Орлик. Саме цього не міг простити Петро І. 1712 року Григорій Новицький разом із п’ятнадцятьма козаками був викликаний до Москви, а звідти засланий до Тобольська. Козак заснував у Сибіру хліборобство, садівництво; дослідив побут і звичаї тубільців, уклав першу в світі етнографічну монографію Півночі. 1727 року Григорій Новицький був убитий і похований на чужині.
Захоплений розповідями батька про минуле, Ясько зацікавився історією, почав нотувати почуте.
На жаль, смерть батька не дозволили Новицькому навіть закінчити повітове училище Олександрівська. У 17 років юнак одержав посаду канцелярського служителя другого розряду в повітовому казначействі. 1868 року Яків Павлович познайомився з бароном Миколою Корфом, головою повітової училищної ради. Тридцятилітній вельможа привіз із Петербурга до Олександрівська унікальну бібліотеку, серед його книжок почав Новицький самоосвіту. Незабаром 20-літній Яків Павлович був призначений учителем Вознесенівської сільської народної школи, а на канікули його запросив барон Корф до свого маєтку.
Наступного року Новицький організував перші екскурсії з вивчення Запорізького краю. Учитель разом із учнями записував розповіді старожилів, здійснював розкопки, систематизував колекцію. У газетах Києва, Катеринослава з’являлися краєзнавчі розвідки Новицького. Три роки працював викладач у Вознесенівці, кожного року одержуючи подяки й нагороди по 60, 100 карбованців сріблом. Потім його підвищили: він став викладачем Іванівської, Ольгинської шкіл. І всюди краєзнавець продовжував дослідницьку роботу, за що 23 січня 1876 року був обраний дійсним членом Південно – Західного відділу Російського Географічного Товариства.
Але Боги заздрять щастю смертних. У 1878 р. шкільний інспектор провів обшук на квартирі Новицького і конфіскував 10 екземплярів збірки Драгоманова “Малорусские народные предания и рассказы”, за розповсюдження в народі українофільських тенденцій Якова Павловича було позбавлено учительських прав. Довелося бурлакувати в Чернігові, де працював у земстві разом із Олександром Русовим, у Маріуполі. Та чорна смуга минула: обвинувачення Новицького були скасовані й він не тільки повернувся до учителювання, а й одержав значне підвищення: місце секретаря повітової шкільної ради та завідувача складом книг. Цікаві думки знаходимо у звітах Якова Павловича, складених того часу: “…народ с жадностью читает книжки, но, к сожалению, самые нелепые и пустые … издания спекулянтов московского книжного рынка”. Наче сьогодні писано!
1883 року відбулося знайомство Новицького з Яворницьким, яке переросло в щире побратимство. Нам лишилося їхнє поетичне листування. Ось лунає з Петербурга голос Дмитра Івановича: “ Мій друже єдиний, мій голубе сивоусий, мій коханий козаченьку, Якове Павловичу! Радуйся, мій друже коханий! Буду у тебе, обніму тебе і наговорюся з тобою, надивлюся в твої ясні добрі очі, може, вмісті і чкурнемо куди в степ .” Яворницький відвідував нашого земляка в його садибі по вулиці Олександрівській, нині Дзержинського, 55. У цегляному будиночку жили Новицькі: Яків та Єфимія, двоє синів та четверо дочок. Милувався січеславець могутніми дубами, що росли в обійсті, а Новицький гордо демонстрував свою унікальну пасіку. Суперскнаристий Яворницький обожнював, коли хазяїн збирав йому воза в дорогу. Орлиним оком стежив тоді Дмитро Іванович, як укладалися історичні реліквії; а, особливо, припаси з обійстя друга: і ковбаси, і сало, і мед. Яворницький хутко тикав у порожнину й щасливо оголошував: «А ось тут ще яєчко поміститься!» І таки поміщав.
1884 року Новицький вітав друга з днем народження:” Благословляю Вас на все добре Байдою, Сагайдачним, Залізняком, Палієм і всіма славними і святими запорожцями і гайдамаками.”
І знову чорне крило недолі: Згас коханий синок Павлусь, одна за одною відійшли на той світ дружина, дочки. Зостався єдиний Костянтин, але не було між ними порозуміння.
Горе вчений тамував роботою, за яку удостоївся ордену Святої Анни, двох орденів Святого Станіслава; за гербарій лікарських рослин одержав Я.Новицький срібну медаль Московського університету. У роки визвольних змагань його постійно брали заручником то білі, то червоні, то махновці.
У грудні 1921 року в Олександрівську було відкрито музей історичних цінностей, першим директором якого став Яків Павлович. По суті, увесь музей складався з експонатів, які належали директору. Під музей надали приміщення Народного дому.
Згодом Яків Новицький (без свідоцтва про середню освіту!) – член-кореспондент ВУАН. Та це не принесло достатку, зберігся лист, у якому вчений просив дозволу виконувати обов’язки двірника “по своєму домовладєнію”. Останнім ударом у спину 77-річного вченого було пограбування. По суті, це стало причиною смерті Якова Новицького 19 травня 1925 р..
Поховали його біля Пилипівської церкви Дворянського цвинтаря. У п’ятирічку безбожжя церкву зруйнували, могилу затоптали й загубили. А будиночок історика був міцним. Не раз ми з батьком стояли біля біленької мазанки. У 70-х роках його довго зносили, не стало будиночка, поклали дуби свої голови, тільки один із них вистояв. Сьогодні тіло цього велета понівечено, поцвяховано служителями ресторану “Олександрівський повіт”. Навіть, коли до Запоріжжя з Канади приїздив Орест Субтельний, і попросив дозволу пройтися обійстям Новицького, йому показали дуб… через огорожу генделика!
Прапраонук Новицького Борис Аркадійович Бровко (онук Лариси Костянтинівни) 1997 року захистив дисертацію про Новицького.
28 січня 1998 року було створено наукове товариство ім. Новицького.
