Як підмітив Екзюпері, «усі ми родом із дитинства»: діти мультиків. І так шкодую, що не знайшла фото батька, точніше дідуся українських мультиків.
24 лютого 1897 р. народився киянин з діда-прадіда Левандовський В’ячеслав В’ячеславович – батько української анімації. Його тато почесний громадянин Києва, директор гімназії. Надзвичайно рухлива худорлява, сором’язлива, блакитноока дитина вражала всіх: він і малював, і танцював, і захоплювався театром. Вячек навчався на хімічному відділі Київського університету (1917; але не закінчив). Левандовський був знайомий із Сержем Лифарем, у 1923 р. навчався в балетній школі та Київському музично-драматичному інституті. Закінчив Київську Академію мистецтв (1920-1922). З 1920 р. працював художником у київських театрах, малював декорації; у видавництвах ілюстрував книги.
З 1925 р. В’ячеслав працював на Одеській кінофабриці. Одного разу набрався духу й пішов до директора говорити про можливість аніма фільмів. Поговорив – і вийшов начальником відділу.
У 1926 р. очолив відкриту за його ініціативою мультиплікаційну майстерню і вже 1927 р. випустив перший український анімаційний авторський фільм «Казка про солом’яного бичка» (не зберігся). У цьому фільмі виступив як автор сценарію, оператор, режисер, художник-аніматор, а також як винахідник. По суті, це був творець, у якого чесалися руки самому щось робити. Він використав техніку площинних маріонеток (сам конструював маріонетки, станки для їх зйомки, власної конструкції кіноапарат). При цьому працювати довелось з «чистого аркушу», оскільки в СРСР ще не було мультиплікаційних кіностудій. На жаль, фільм не зберігся, лишилися окремі кадри. Ті, хто бачив фільм, стверджують, що він був цікавий за вирішенням і довершений за рухом персонажів. Сучасники писали: «Нам довелося бачити кілька мультиплікаційних персонажів… Маленькі паперові фігурки тварин, що складаються з шарнірно з’єднаних частин, вони і тепер дивують своєю виразністю і філігранністю технічного виконання, чудово відтворюючи ілюзію руху». Пізніше до технології площинної ляльки або ж маріонетки звертався український аніматор Давид Черкаський у фільмах «Пригоди капітана Врунгеля», «Лікар Айболить».
Цього ж року В’ячеслав В’ячеславович Левандовський зняв анімаційний фільм «Українізація», присвячений запровадженню української мови як офіційної в державному апараті, який невдовзі визнали шкідливим і заборонили.
У 1928 р. Левандовський повернувся до Києва та створив другий 5-хвилинний фільм – екранізував українську казку «Казка про білу хазяєчку та мишу-лиходієчку». У творі вперше в радянській анімації Левандовський застосував так званий метод «еклеру». Стрічку також заборонили через наявні в ній «тенденції куркульської ідеології».
Він невпинно експериментував і напрацьовував нові технології мультиплікації. У 1929-1930 працював над створенням першого українського звукового анімаційного фільму «Тук-Тук і його приятель Жук» з продовженням «Тук-Тук на полюванні», які знову ж через «буржуазно-націоналістичні тенденції» не зміг закінчити (у 1935 завершили учні Г. Горбач і С. Гусецький). Анімація тоді була не потрібна: провінційні місцеві керівники не були зацікавленими у виробництві маленьких, але трудомістких стрічок. Потім Левандовський повернувся до Одеси, але й це не рятувало від ідеологічного тиску.
Через постійні звинувачення партійної цензури в зйомці «буржуазно-націоналістичних» фільмів Левандовський перейшов на створення науково-технічних стрічок на Київській кінофабриці ВУФКУ (1930–1935 рр).
Щоб уникнути репресій, у 1933 р. подався українець шукати своєї долі до Москви. Упродовж 32 років працював на кіностудії «Мосфільм» під керівництвом О. Птушка як аніматор та режисер лялькового кіно. Поставив перший об’ємний мультфільм «Лисиця та виноград» (1937), мультфільм «Срібний дощ» (1938), конструював ляльки для фільму «Золотой ключик» (1939). З режисером Г. Єлізаровим створив об’ємний мультфільм «У ляльковій країні» (1941).
Високий, трохи сутулуватий чоловік у потертому одязі був скромним, неговірким, абсолютно непомітним. Мало хто знав, що цей підписувач титрів (титрувальник) – легенда української анімації, а він про себе не говорив.
18 квітня 1962 р. у Москві помер Левандовський В’ячеслав В’ячеславович.
