Невідомо якого дня, місяця 1814-го року народився шляхтич Амвросій Метлинський. Було то у родинному маєтку Сари недалеко м. Гадяча на Полтавщині. Не забував козацький нащадок бабусю-пестунку:
Стару бабусеньку згадаю!
Вона мене кохала: піснями пеленала,
рідним словом кормила, рідній мові учила.
Опановувати науку Амвросія відвезли до повітового училища Гадяча. Михайло Макаровський – «батько по книжкам» викладав історію, географію, латину. У Гадячі жили родичі – Драгоманови, до яких Амвросій частенько заходив. Потім були Харківська гімназія та університет, викладання Ізмаїла Срезневського. Під його впливом Метлинський вивчив польську та чеську, переклав «Краледворський рукопис», сербські та словацькі народні пісні. Разом із Миколою Костомаровим Амвросій Метлинський учителював у приватному благородному пансіоні для хлопчиків Адольфа де Роберті. У 25 років Амвросій Метлинський під псевдонімом Амвросій Могила видав свою першу й останню збірку поезій та перекладів «Думки і пісні та ще дещо».
У 29 років Метлинський захистив дисертацію і став професором словесності Харківського університету. Він отримував чималу платню і, не маючи власної родини, роздавав гроші родичам і бідним студентам. На квартирі у Метлинського збиралися студенти, захоплені українським фольклором. Сюди приходили кобзарі, виконували думи, сам Метлинський знав від бабуні чимало пісень. Жага діяльності навела на думку мати власний журнал і він заснував двомовний «Южнорусский сборник». Там опублікував свої праці «Заметки относительно южнорусского язика», «Правописаний южнорусского язика или наречия». Упродовж п’яти років працював Метлинський у Київському університеті Він упорядкував і видав книгу «Народние южнорусские песни» на 472 сторінки.
Надзвичайно добрий співчутливий, завжди задумливий, меланхолійний Метлинський інколи легко виходив із себе.
Порадував Метлинського молодший брат Семен, який видав власну збірку романтичних поезій «Мова з України». Та чорна смуга обступила життя: загинув брат, хвороба очей забирала бажання жити. Амвросій Лук’янович ніколи не відрізнявся міцним здоров’ям, періодично загострювалася хронічна хвороба – туберкульоз, що постійно заважала втіленню його творчих задумів. Цензурні заборони ще більше послаблювали хворобливого поета. В одному з листів до Ізмаїла Срезневського Метлинський писав: «Я такий обережний, що навіть дещо із дозволеного трошки змінюю, щоб це не викликало будь-якого незадоволення». Наприкінці 50-х рр., через постійні проблеми зі здоров’ям та цензурою, Амвросій Лук’янович відмовився від викладацької роботи. Він відіслав вісім своїх поезій Бодянському, чернетки передав Срезневському, зовсім полишив літературну діяльність і порвав зв’язки з друзями та колегами.
Він виїхав до Ялти. 17 червня 1870 р. у нападі іпохондрії він прострелив собі з револьвера лівий бік. І хоч як його доглядав лікар Степан Руданський, 29 липня помер. Розтин тіла покійного робили Степан Руданський разом із колегою. Похований у Ялті.
Залишити відповідь