Онука гетьмана Кирила Розумовського Анна Перовська, рідна сестра Олексія П., юною красунею вийшла заміж за графа Костянтина Толстого, але скоро розлучилася з бешкетником-офіцером і з півторамісячним сином Льошею (Олексієм) переїхала жити до брата в с.Погорільці. З цього часу брат і сестра віддали себе вихованню нащадка – правнука гетьмана, майбутнього письменника.
Тиша українського села, усамітнення, присутність дорогих людей, прекрасна бібліотека та вишукана обстановка оселі впливали на хлопчика. Олексій Перовський возив племінника до Італії, спілкувався там із Брюлловим. О. Перовський був знайомий з Ґете. На колінах у великого поета доводилось дитиною сидіти синові сестри Олексія Олексійовича, графу О.Толстому. Згодом вони поїхали в Петербург і хлопчик виховувався при царському дворі, був товаришем дитячих ігор майбутнього Олександра II. Дядько Олексій написав для десятилітнього Льоші першу в історії України літературну казку «Чорна курка». От і розпустили «добродії» чутки, що юний граф Льоша – його син.
Олексій Перовський рано помер і вихованням сина зайнялася мати. Льоша Толстой отримав блискучу освіту й вишукане виховання, адже його дід був міністром освіти. Він був на царській службі та вів світське життя. У Анни Олексіївни був пунктик: вона ревнувала сина до жінок: коли у нього почався роман із княгинею Оленою Мещерською чи з графинею Кларі, матінка одразу смертельно хворіла, викликала сина в маєток, їхала разом із ним лікуватися за кордон.
У січні 1851-го р. тридцятитрьохрічний камер-юнкер Олексій Костянтинович Толстой супроводжував цісаревича на балі-маскараді у Большому театрі. Отут і зустрів він незнайомку, яка відмовилася зняти маску, але взяла візитку графа Толстого, пообіцяла дати звістку. Олексій Толстий закохався без пам’яті. Це була Софія Міллер – високоосвічена жінка, знала 14 чи 16 мов, (Варінька Лопухіна, кохана Лермонтова, – з її рідні).
Средь шумного бала, случайно,
В тревоге мирской суеты,
Тебя я увидел, но тайна
Твои покрывала черты.
Лишь очи печально глядели,
А голос так дивно звучал,
Как звон отдаленной свирели,
Как моря играющий вал… – написав зачарований чоловік.
Матінка графа була в екстазі! Це ж Софія Бахметєва – чудова піаністка і співачка, яка полонила князя В’яземського. Молоді люди покохалися, князь дав слово одружитися. Коли талія Софії почала втрачати форми, він забрав те слово. Рідний брат Софії Петро викликав князя В’яземського на дуель і був убитий. Новонароджене дитя усиновив старший брат Софі. Звісно, Софія в усьому звинувачувала себе, каралася. Щоб піти з дому, вийшла заміж за закоханого у неї ротмістра Лева Міллера, але щастя не зазнала – і незабаром молоді стали жити нарізно.
Ох, які скандали робила синові мати Толстого, але Олексій та Софія не розлучалися. За цей час вони пережили Кримську війну. Олексій Толстой командував ротою в Одесі. Там його скосив тиф і Софія примчалася лікувати, виходила його.
12 років жінка домагалася розлучення. Нарешті вони обвінчалися в Дрезденській православній церкві… Скільки років спливло, а кохання жило й додавало щастя закоханим. Одного разу, змучений головним болем, граф вжив завелику дозу морфія, передозування. Йому було п’ятдесят вісім…
Софі пережила чоловіка на сімнадцять років. Жила спогадами, серед портретів чоловіка та його листів. Читала, плакала…
І вже коли не було О. Толстого, Петро Чайковський написав романс на слова правнука гетьмана Розумовського «Средь шумного бала».
