– І не гикалося тобі вночі? – накрила мене мокрим рядном Хомівна. – Бач, спе-хропе вона, а я всю ніч у підвалі просиділа, де вишкварків малих – греблю гати. Під вий сирени вхлудили вони конкурс: читають віршики чорного гумору по колу – старі, російські. Закипів тоді у мене «уміще», згадала я тебе і видала:
– Усьо, замовкли! Право голосу буде мати той, хто визначить автора:
Бомба
О, якби стрястись такій біді,
щоб на нашу хату бомба впала,
ти без рук лишилася б тоді
і мене ногами обіймала!
І я насолодилася тишею, бо ці юні сексуал-демократи замовкли, не знали, що автор Микола Холодний (1939-2006).
– Слухай, ти звідки таке знаєш? – розкривають рота Хомівна.
– Ет, я й не таке знаю:
На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
весь Донбас,
весь Донбас,
припинивши роботу.
Микола Холодний
Донецьк. 1964 р.
– Донбас… стільки наших полягло! Що там зробили рашисти? – витерла сусідка росу з очей.
– Та да… Щоб трохи відволікти нагадала кілька моментів своїх друзів із ФБ.
Sergiy Trymbach: «Вірші Холодного були родом від початку ХХ століття, коли все весело і все шкереберть. Коли всі сакралії десакралізуються, із класичним, од римлян ще, Заповітом включно.»
Chepynoga Vitalii: «Микола Холодний… геніальний поет України, якого майже ніхто не знає. Алкоголік, варʼят, сторож колгоспного баштану…
Його вірші видавали в Парижі, і в Нью-Йорку. В нас – не видавали.
Він удавав з себе божевільного, щоб радянська влада його не вбила. Час від часу писав листи Мао Цзедуну і вимагав політичного притулку в Китаї. КДБ його боявся… Так виживали поети…»
Микола Бідзіля
Царство Небесне Великому Миколі! Інколи Він ночував у мене, а часто – у майстерні скульптора Анатолія Фуженка на вул. Філатова (Київ)…
Худ. Роман Мінін, із серії Шахтарський фольклор
