– І що б його почитати про острів Зміїний чи Змієвий, – бурчать Хомівна. – Звідки ті змії?
– І чого б то я квоктала? Все нормально. Зміїв на острові ніколи не було, були вужики. І взагалі там жодне дерево не росло, з тварин прижилися два види мишей, пацюк, два види кажанів та завезені зайди-приходьки – коти й собаки. А слово Змієвий було вживаним за часів гетьмана Скоропадського, от бачиш – карта острова, 1918 р.
– Так карта, чи мапа? – знову штурмують сусідка.
– Чи не вмер Данило? Карта прийшло до нас з німецької, дещо згодом приблудилося англійське.
– А згадала! У п’ятому класі вчили: map!
– Бачиш, яка пам’ять! 
– А про острів можеш почитати у Юзефа Крашевського. Його охоче читав Тарас Шевченко, згадував повісті “Уляна” та “Остап Бондарчук” у написаних після заслання “Прогулках с удовольствием и не без морали” (1856–58). У свою чергу в бібліотеці Крашевського зберігалися видання “Кобзаря” та окремих Шевченкових поезій у польському перекладі. Зберігав Юзеф-Ігнаци меморіальні речі Т. Шевченка, З. Сєраковського та Б. Залєського, їхні портрети.
– Ти ба! Я й не чула!
– Чому не чула? За його повістю «Хата за селом» (“Chatazawsią. Powieść”) Михайло Старицький написав п’єсу «Циганка Аза».
– Дивилася в нашому театрі, але цього не знала.
– До речі, Крашевський був членом Одеського товариства історії та старожитностей (1843), заснував міську бібліотеку в Житомирі.
– Наша людина.
