9 лютого 1932 р. у Харкові внаслідок серцевої недостатності, ускладненої грипозним запаленням легенів та політичним цькуванням помер 74-річний Дмитро Багалій, історик, краєзнавець.
Один із кращих учнів Володимира Антоновича. Багалій займався глибоким вивченням історії українських земель, у 25 років захистив магістерську дисертацію, у 30 – докторську.
Друг Олександра Потебні, упродовж десяти років у будинку професора Потебні по вулиці Дівочій проживала родина Багалія з дружиною та трьома дочками.
Відомий факт, коли Д. Багалій професор і ректор Імператорського Харківського університету (1887) дозволив М. Сумцову читати лекції українською мовою, за що отримав сувору догану від міністерства. Член Державної ради (1911-1914). У важкі часи Першої світової Багалій стає мером Харкова, Харківський міський голова (1914-1917). При ньому в багатьох будинках з’явилося електричне світло, а також міський водогін.
Академік Української академії наук. Чесна, порядна людина, не дозволяв собі пліток, інтриг, підтримував дружбу з Вернадським, Кримським, Чикаленком.
В останній день життя професору повідомили, що винесено вирок співробітнику кафедри – улюбленому учню – Миколі Горбаню. Потім зателефонував Микола Скрипник: «Все, Дмитре Івановичу, українізації – кінець!»
Головне зображення: Худ. Фотій Красицький. Портрет Д. Багалія. 1929 р.
