Вірш «Перехожий» прекрасний нестримний бурчак, закоханий витязь Василь Симоненко присвятив Ліні Костенко.
Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали –
Співали ноги,
І тиша музику берегла.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу –
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
З шаленим щастям і сміхом гарячим,
З гімном вулканним без музики й слів!
Як він ішов!
І ніхто не бачив,
І ніхто від краси не зомлів.
В землю полускану втюпився кожен,
Очі в пилюці бездумно волік…
Раптом –
Шепіт поміж перехожих:
– Що там?
– Спіткнувсь чоловік…
Одні співчували йому убого,
Інші не втримались докорять:
– Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять…
Трохи в футбола пограли словами,
Обсмакували чужу біду.
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!
В. Симоненко
Щойно я розмістила цей пост, як пролунало:
– Цур тобі, пек, чоловіче! Такого не бувало, щоб нас так товариство зустрічало! – вирують Хомівна.
– Чого ти репетуєш, сусідонько?
– А подивись послання цього «друга»! Як воно пише про вірш Василя Симоненка «Перехожий»! «А ви знаєте, що ваша Костенко – Сталіна? Як ви можете її згадувати поряд із Симоненком?»
– Що ж, обожнюю цей дебільний початок фрази «а ви знаєте…». Знаю. Добре знав це закоханий у красуню студент-поет Василь Симоненко, він називав її – КоСталіна (згадував Микола Сом). Не нам судити дії інших, але можна зрозуміти батьків, які давали імена дітям, як захист від кривавої долі. Я тільки дивуюсь мужності цієї дівчинки-тростинки, яка зважилася змінити ім’я, від талановитої російськомовної поезії (а це віщувало їй увінчаний державними нагородами шлях) перейти до геніальних українських творів (15 років писати в шухляду, нарешті гордо заявити неукраїнським владцям в Україні: «Я політичної біжутерії не ношу!» Безмежно вдячна долі, що послала Україні геній Ліни Костенко.
– А ти , сонечко, не переживай, у срачі з дурнями не встрявай.
