UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Батько та син Кандиби

Батько та син Кандиби

Все мені ти снишся, мій маленький сину,
Що з тобою полем, степом ідемо,
Що б’ємось за нашу бідну Україну,
Розриваєм пута, вікове ярмо.
– писав Олександр Олесь синові Олегу (Ольжичу). 016051_oleksandr_oles Здавна українці рослого, але незграбного коня називали словом «кандиба». Старшинський козацький рід Кандиб був відомим з XVI ст. на Правобережній Україні. Як засвідчує В. Модзалевський першим, до кого реп’яхом причепилося козацьке прізвисько Кандиба, був писар Станіслав Прокшич із Володимира-Волинського. Пізніше Кандиби переселилися на Слобожанщину. Так, відомий козак Полтавського полку Демко Кандиба (1649 р.); Корсунські полковники Федір Кандиба та його син Андрій; маєтком у с. Верхосулці володіли Іван Андрійович Кандиба та Григорій Іванович.
5 грудня 1878 року на Сумщині побачив світ Олександр Іванович Кандиба. Його тато, дід були чумаками, батько нені орендував маєток у Верхосуллі у поміщика Башкирцева (батька знаменитої художниці).
Олександр Кандиба став відомим поетом (псевдо О. Олесь) і батьком Олега Кандиби, теж поета (псевдо О. Ольжич). О. Олесь рідко бачився з Олегом, але багато писав листів «своєму Лелеченькові довгоногому». Лелеченько, Лютик – так татко називав нащадка і отримував відповіді «рідному, далекому». Пройде час і псевдонімом Лелека Олег буде підписувати твори. Батько радів кожному кроку первістка і охоче описував це:
Мій синочок – розбишака
Чи то кіт, чи то собака, –
Він нічого не боїться –
Лізе биться…
Олесь написав малому 150 колискових; стежив за його успіхами в музиці, якою син займався з трьох років, в поезії, яку писав 5-річний вундеркінд; підтримував його літературні спроби. Милувався його руками, пальцями музики.
«Не кидай писати! З тебе вийдуть люди», – писав О. Олесь п’ятнадцятирічному синові. Батько і син мали різні професії: О. Олесь – ветеринар, О. Ольжич – археолог, спеціаліст із кераміки; їхня лірика дуже різнилася: мрійливо-мелодійна, захоплена у батька і вольова, скупослівна, поміркована – у сина.
Коли замайорів небесно-золотий прапор державності, Олесь гаряче в неї повірив і на сторожі поставив слово. Олександр Іванович ніколи не був партійною людиною, але кожна з українських партій прислухалася до нього, зважала на його думку. Уряд УНР призначив Олеся культурним аташе. І почалася еміграція: Будапешт, Відень, Прага…
У батька і сина була своя війна, своя революція… Інколи О. Олесь кидав: «Ти не мій син, ти – син Маланюка!»
Та коли Євген Маланюк написав про своє «перше кохання – П.Тичину», О. Олесь відгукнувся твором «І ти продався їм, Тичино!». О. Ольжич пішов далі: уклав антологію «Духовні каліки» про українських поетів, які служили радянським окупантам.
Олег-Ольжич-1907-1944.-Біографія-1 Олег Ольжич з 1929 р. був членом ОУН, культурним референтом ОУН. Коли у січні 1944 р. гітлерівці запроторили А.Мельника до концтабору, Ольжич очолив ОУН.
І батько, і син одружилися з коханими.
Останній рік життя кожного з них освітився появою сина, який отримав ім’я батька:
О. Олесю співачка Марія Фабіанова подарувала сина Олександра.
31 липня 1944 року після смерті О. Ольжича його дружина Катерина-Калинка народила сина Олега Кандибу.
На улюбленій річці Сазаві Олесь дізнався, що Олег у німецькому концтаборі Саксенгаузен. У задушливому потязі, повертаючись додому з невдалої риболовлі, О. Олесь знепритомнів. 21 липня був день народження Олега, 22-го липня звістка про смерть сина убила батька…
Влітку 1944-го обірвалися лінії життя сина й батька.

Лип 8, 2015Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Микола СкрипникЦвіт яблуні у долі Олега Ольжича
You Might Also Like
 
Утро туманное, утро седое
 
Латаття

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image7 years ago Видатні люди3,282
Недавні записи
  • 7 лютого 1918 р.
  • Солтис
  • Справи церковнії
  • За кого не вмирав хоробрий мій народ?!
  • Земна зірка. Айстра
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків
  • Ганна Черкаська до Олександр Поль. Слава вітчизни не для продажу

2015-2022 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.