Микола Скрипник

25 січня 1872 – с. Яснувате, Катеринославська губернія, народився український професійний революціонер Микола Скрипник.
Зразковий більшовик-підпільник міцної волі, загартований небезпеками, адже 15 разів заарештовувався, 7 разів перебував у засланні, загалом був засуджений на ув’язнення строком до 34 років і один раз — до страти, 6 разів утікав із царських казематів.
Комуніст-ортодокс обіймав чимало державних посад:
голова Народного секретаріату (уряду більшовицької УНР),
нарком внутрішніх справ, юстиції та генеральний прокурор,
голова Держплану УСРР.
Як особистий ворог товариша Сталіна, він їздив на ділові імпрези з перекладачем і виступав тільки українською мовою (у свій час він учився у Технологічному Інституті в Петербурзі, російською володів краще, ніж рідною).
В Історію він увійшов саме як нарком освіти (1927—1933), який провів гігантську роботу на ниві національно-культурного розвитку України та сприяв запровадженню українізації. Під його керівництвом була завершена українізація преси (наклад україномовних газет у 1933 р. сягнув 3,5 млн. примірників), початкового та середнього шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у вищій школі (в установах Всеукраїнської академії наук послуговувалися тільки українською мовою).
З ініціативи Миколи Скрипника було здійснено спроби поширити українізацію на етнічно українські території РРФСР. Він бажав, щоб в історично україномовних Курській, Воронезькій, Саратовській областях, Ставропольському краї, на Кубані було запроваджено україномовне шкільництво, театр, пресу тощо. До речі, український театр успішно функціонував у Москві.
Скрипник скликав у 1927 році всеукраїнську (за участю вчених із Варшави, Львова, Праги) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований так званий «скрипниківський» правопис, затверджений у 1928 р., що усував русифікаційні впливи з української мови. Цей правопис ще мав назву «Голоскевича», яким послуговується діаспора та три (не українські) телеканали в Україні.
Вранці 7 липня 1933 р. у м. Харків на засіданні політбюро його члени накинулися на Скрипника, вимагаючи покаяння за «мовне шкідництво», він зрозумів, що вже нічого змінити не можна. Після цього засідання Скрипник зайшов у власний кабінет і поставив крапку на існуванні. Помер 61-річний Микола Скрипник на руках у Косіора.
8 липня 1933 р. у Харкові відбувся похорон Миколи Скрипника. Серед почесної варти – П. Постишев, С. Косіор, Г. Петровський, В. Чубар, М. Чувирін, М. Попов, В. Балицький, В. Затонський, О. Шліхтер, Й. Якір. Григорій Петровський у промові назвав Скрипника засновником Комуністичної партії більшовиків України, котрий «став жертвою знахабнілого класового ворога». Виступили В. Затонський, К. Сухомлин, які визнали самогубство Скрипника «чорною плямою, що її не зможе змити його славне минуле».