Нобелівська премія запроваджена згідно з заповітом шведського вченого Альфреда Нобеля, укладеного в 1895 р. Її присуджують щорічно з 1901 р. Є чітко розписана черговість проходження документів у Нобелівському комітеті.
У вересні — прийом пропозицій.
У лютому (наступного року) — кінець прийому заявок.
У квітні—травні — відбір кандидатів.
Червень—серпень — вивчення доробку кандидатів.
Вересень—жовтень — засідання членів комітету й визначення переможців.
Розмір грошової винагороди – 10 млн шведських крон (близько $1,5 млн).
Нобелівський комітет засекречує список кандидатів на 50 років. Тільки через півстоліття стають відомими імена тих, кого висували на здобуття Нобелівської премії, але не отримали її.
Кого висували на здобуття Нобелівської премії?
1. Першим претендентом від України на нобелівську премію був Ісмаїл бей Гаспринський (1851—1914 рр.), діяч кримсько- татарської культури. У 1910 році група вчених Франції висунула кандидатуру Ісмаїла Гаспринського на здобуття Нобелівської премії. Їх підтримали відомі письменники з країн мусульманського Сходу. Це також не дало позитивного результату.
2. На Нобелівську премію миру у 1910, 1911 і 1927 роках висувався киянин Михайло Тишкевич – засновник та президент Київського товариства прихильників миру.
3. У 1912 році члени Російської міжпарламентської групи запропонували Нобелівському комітету розглянути як кандидата на премію миру професора, члена парламенту, українця Максима Ковалевського, нареченого математика Софії Ковалевської.
4. Іван Франко. Кандидатуру «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» Івана Франка на здобуття нобелівської премії з літератури висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець. У документі, що зберігається в архіві Шведської академії під № 19 за 1915 р., на сторінках 6—7 можна прочитати: «№ 4. Іван Франко». Чому Іван Франко не удостоївся премії Нобеля? На жаль, лист-подання від Й. Застирця надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів уже було вирішене, список претендентів уже був затверджений; у 1916 році Франко помер, а за правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.
5. У 1926 році факультет права Львівського університету подав до номінації на Нобелівську премію миру професора Освальда Бальцера.
6. 1932 року вперше у списку номінованих на престижну шведську премію з’явився біолог полтавчанин Олександр Гурвич (висувався потім ще чотири рази, але не був удостоєний премії).
7. Багряний Іван філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаґо розпочала акцію за надання Нобелівської премії письменнику-емігранту, але він відмовився від «буржуазної премії»; невдовзі помер.
8. 1954 року Корольов подав на розгляд уряду Радянського Союзу доповідну записку “Про можливість розробки штучного супутника Землі”. За три роки супутник був виведений на навколоземну орбіту. Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Сергеєва (Корольова) була поза конкуренцією, за інші місця почали війну керівники високого рангу. Щоб не оприлюднювати справжнє прізвище Сергія Корольова та «воспітнути» керівників-претендентів, Микита Хрущов наказав відповісти можливим нобелівцям, що конструктор супутника — радянський народ. І Корольов залишився без найпрестижнішої премії.
9. Генієві планетарного масштабу, Павлу Тичині двічі пропонували висунення на здобуття Нобелівської премії:
– у 1966 році Омелян Прицак, відомий у світі український учений-славіст і тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, професор Гарвардського університету висунув кандидатуру поета Павла Тичини на Нобелівську премію;
– асоціація англійських учителів, але П. Тичина мусив відхилити їхні пропозиції.
10. У 1970 році Омелян Прицак висунув кандидатуру поета Миколи Бажана на Нобелівську премію. Однак Бажан, подякував Шведській Академії літератури за увагу до його особи та творчості, і в цьому ж листі висловив сумнів у реальності та своєчасності висування його кандидатури, тобто фактично відмовився від нагороди. Що було за лаштунками тієї відмови? Поет не був марнославним? Не хотів зайвої халепи у свої 66 років? Боявся? Хоч там як, але в кожному запитанні є частка відповіді.
11. Після виходу в світ роману-трилогії «Волинь» (перший том опубліковано 1934 р.) кандидатуру Уласа Самчука (1905 — 1987) на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський російськомовний журнал «Современник». Оскільки його кандидатуру не висунув жоден із Нобелівських лауреатів, визначальний фактор не спрацював.
12. У 1985 році нобелівський лауреат Генріх Бьоль висунув на здобуття Нобелівської премії з літератури поета-дисидента Василя Стуса. 4 вересня 1985 р. у Василь Стус помер від тортур у шизо концтабору для політв’язнів, тому кандидатура померлого автора не могла розглядатися Шведською академією. Це твердження під питанням.
13. На рівні чуток є твердження, що сам себе висував письменник Тодось Осмачка.
14. З 1989 р., коли з’явилося нове видання роману «Собор» англійською, українська діаспора почала роботу з висування Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з літератури. Запропонували її у 1991 р.
15. У 2005 р. кандидатом на отримання Нобелівської премії миру був президент України Віктор Ющенко.
16. Національна академія наук України за підписом Бориса Патона висунула кандидатуру Бориса Олійника (2012).
17. Мустафу Джемілєва висували двічі (2011 та 2014 р.).
Залишити відповідь