Королева екрану, темноволоса красуня з ніжною білою шкірою, великими сірими очима та надзвичайно густими, довгими віями, Холодна Віра народилася 5 чи 9 серпня 1893 р. у Полтаві. ЇЇ батько, Василь Левченко корінний полтавець, закінчив словесне відділення Московського університету, вчитель гімназії; належав до козацько-старшинського роду, брав початок від ХVІІ століття. Мати – закінчила Маріїнський інститут шляхетних панянок. Віра – первісток щасливої, дружної родини. Дівчинка мала прекрасний апетит, за що отримала від матусі прізвисько «полтавська галушка». Через два роки у Москві помер Вірин дід по матері, тому родина переїхала до Москви. Віра мріяла про балет, навіть вступила до училища при Великому театрі, але бабуся вважала, що професія балерини не для порядної сім’ї, тому наполягла на виході з училища. З 11 років гімназистка Віра відвідувала гурток молодих артистів Московського художнього театру, брала уроки гри на сцені, була у захваті від гри Віри Комісаржевської. Коли вона побачила гру данської актриси Асти Нільсен у фільмі «Безодня» (1910 р.), зрозуміла, що хоче не грати, а жити, як ці дві актриси.
На випускному балу сімнадцятирічна Віра познайомилася з молодим юристом Володимиром Холодним, талановитим адвокатом, блискучим оратором, азартним спортсменом, учасником автомобільних гонок, редактором і видавцем першої в Росії щоденної спортивної газети «Авто». Увесь вечір Володимир читав вірші, захоплювався її незвичайними очима та ледь не одразу посватався. Вона погодилася. Знайомі засуджували ранній шлюб, але люблячих сердець не зупинили.
Володимир Холодний був із відомої української сім`ї, пишався братами: Олексій, відомий музичний критик; Микола (1882-1953), відомий український ботанік, фізіолог, мікробіолог, академік, чиє ім`я носить інститут ботаніки АН України; Григорій (1886-1938), вчений, секретар Українського видавничого товариства у Москві. Згодом переїхав до Києва, викладав у старших класах Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Був головою «Просвіти» у Чернігові. Працював в інституті Української Наукової Мови, згодом очолював його. У 1929 р. був звинувачений у належності до Спілки Визволення України та засуджений до восьми років позбавлення волі. Після відбуття терміну був розстріляний.
Через рік у Холодних народилася донька Женя. Пологи були важкими, і лікарі попередили, що Вірі не можна народжувати, тому подружжя узяло на виховання Нонну, племінницю Володимира, щоб у Жені була сестричка.
Під час першої світової чоловік був на фронті, за хоробрість його нагородили золотою зброєю.
Віра ж виховувала дочок, тому їй конче були потрібні гроші. У 1914 р. Віра Холодна звернулася до режисера Владислава Гардіна; сказала, що ніколи ніде не грала, та бажає одержати роль у кіно. Її першою роллю стала нянька-італійка в екранізації Анни Кареніної. «Але нам потрібні актриси, а не просто красуні», – відповів Гардін і дав листа до режисера Євгена Бауера, на фірму «Хонжонков і К0». За рік вона знялася на студії Ханжонкова в 13 фільмах. Після фільмів «Пісня тріумфуючого кохання» за повістю І. Тургенєва та «Полум’я неба» народ йшов на «Віру Холодну», спеціально для неї писалися сценарії. Гра Віри не пройшла непоміченою серед театралів. Костянтин Станіславський запропонував Вірі Холодній роль Катерини в «Грозі» Островського і запросив її вступити до трупи художнього театру. Фільми за участю Віри Холодної були популярні в Європі, Америці, Туреччині та Японії. Її запрошували зніматися в Голлівуд і Берлін, але вона відмовлялася, бо не хотіла нікуди їхати.
Одного разу в 1915 році в квартирі Віри Холодної з’явився високий худий солдат, він привіз листа від чоловіка з фронту і став приходити щодня: сідав на стілець, дивився на актрису і мовчав. Це був Олександр Вертинський – чуйний, нервовий поет, присвятив їй свої пісні: «Ліловий негр», «У цьому місті шумному …», «Де ви тепер?» та інші. У своїх мемуарах він лаконічно писав: «Я першим придумав і написав титул – «королева екрану», що утвердився за нею». «Я був дуже до неї небайдужий. Як і всі навколо». І більше ні слова.
Влітку 1915 року актриса отримала повідомлення, що поручик Холодний важко поранений під Варшавою. Взяла відпустку і виїхала на фронт. У шпиталі Віра не відходила від чоловіка і вирвала його з обіймів смерті.
Віру Холодну знали і любили як кіноактрису, але найбільш повно вона розкривалася в своїх концертних виступах. Віра Холодна та Осип Рунич давали аншлагові концерти в Києві, Харкові, Кишиневі і, нарешті, в Одесі.
У квітні 1918 р. фірма Ханжонкова переїхала до Одеси, вибудувала ательє на Французькому бульварі. Віра Холодна з дочкою Женею, мамою і молодшою сестрою Софією теж виїхала до Одеси. Чоловік із дочкою Нонною, сестрою Віри Надією залишився у Москві. Зйомки заповнили весь її час, адже глядачі вимагали нових робіт. Холодна знімалася з режисерами Є. Бауером і П. Чардиніним, виступала з естрадними номерами (зокрема з Л. Утьосовим). Серед її глядачів одесити виокремлювали закоханого в актрису М. Вінницького (Мишка Япончика).
8 лютого 1919 р. Віра Холодна виступала на концерті. У театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, а актори виходили у відкритих сукнях… Ще до початку концерту її морозило, після концерту вона злягла. Лікар поставив діагноз – «іспанка», особлива форма грипу (хоч епідемії не було майже рік). Віру Холодну лікували кращі лікарі Одеси.
16 лютого 1919 р. на Соборній площі, під будинком Папудова, де вона вмерла, стояла вся Одеса… У той же вечір у всіх театрах було оголошено про кончину Віри Холодної, всі вистави були скасовані.
Володимир Холодний ненадовго пережив дружину. Він почав заговорюватися, інколи не чув, коли до нього зверталися. Він помер від тифу і туги за дружиною, а ще через місяць померла від черевного тифу її мати. Старша сестра Надія взяла опікунство над дітьми Віри та молодшою сестрою Софією. Потім вона вийшла заміж за болгарина чи грека та виїхала з дітьми в Болгарію. Софія залишилася в Одесі, взяла прізвище Холодної і стала балериною Одеського оперного театру, де танцювала з 1920 року по 1937-й.
Одесити ж не вірили в «іспанку» і аналізували події, які свідчили про умисне отруєння Віри Холодної: 1. Заборона розтину тіла актриси та попередня відмова її лікаря засвідчити офіційний діагноз. 2. Зразу після смерті актриси денікінською контррозвідкою в Одесі здійснено розстріл членів «Іноземної колегії». 3. Смерть свідків – чоловіка та матері актриси. 4. У Холодної був роман із актором-чекістом, який підтримував контакти з Котовським. 5. Після падіння гетьманату окупована Антантою Одеса стала центром мирних переговорів між Добровольчою Армією Денікіна, урядом УНР і французькими військовими. В атмосфері перехресної роботи кількох розвідок і підривної діяльності одеських анархо-комуністів, які утворили «Французьку іноземну колегію» для поширення комуністичної агітації серед французьких військових, Холодна зблизилася з начальником штабу союзницьких військ Анрі Фрейденбергом (її палким прихильником), і загітувала його (за дуже симпатичну суму!) вивести війська з Одеси. Французька група це начебто розкусила і з наказу Фрейденберга Холодну отруїли. Найвірогідніша версія про організаторів отруєння: ідея звільнення Одеси від інтервентів шляхом підкупу Фрейденберга, крупні суми якому вручила Віра Холодна, належала Троцькому, який і наказав прибрати свідка; або вона була отруєна більшовиками, щоб її не «розкололи».
Залишити відповідь