Ладя Могилянська

Жив колись рід Русів у селі Обтовому на Сумщині, вміли працювати й добра наживати. Писалися вони Русобтовськими, були священиками. Мав о. Прокопій Рус із Обтова трьох синів: Петра, Павла та Василя, віддав їх до Києво-Могилянської академії. А там була традиція змінювати прізвища, от і стали Русобтовські Могилянськими. І про відому родину Могилянських.
7 листопада 1899 р. у Чернігові народилася Лідія (Ладя) Могилянська, українська поетеса від Бога.
Батько Михайло Могилянський (04.12.1873 – 22.03.1942) – відомий юрист, письменник, журналіст, перекладач, друг Михайла Коцюбинського та Олександра Кістяківського (був його учнем у бурсі, потім в університеті; згодом Михайло був репетитором сина О. Кістяківського Богдана). У 1933 р. був репресований. Мати Олександра – вчителька. У родині було 4 дітей:
Старша Лідія (Ладя), поетка. Нащадок гетьмана Лободи – Юзеф Лободовський називав Ладю та Олену Телігу поетками ХХ ст. Сучасники називають ім’я Ладі між Лесею Українкою та Ліною Василівною.
Брат Дмитро Тась-Могилянський (28.01.1901- 28.02.1938) – журналіст, поет. У 1934-35 рр. працював у Дмитлазі у газеті «Москва-Волга», арештований і розстріляний на Бутівському полігоні в 1938 р.
Сестра Олена Ісаєва (за чоловіком) (1905-1998), письменниця. У 1938 р. Олену разом із чоловіком, журналістом Борисом Ісаєвим було заарештовано. Вони відбули заслання до Сибіру, пізніше Олена повернулась до України, стала письменницею. Померла в Дніпропетровську в 1998 році у віці 93-х років.
Про найменшу сестру Ірину Саф’ян (Могилянську) відомостей немає.
Маленька Ліда називала себе Ладя, так і приклеїлося до неї дитяче ім’ячко. Згадайте, Людя – дитяче ймення Людмили Старицької! Олена Могилянська згадувала: «Дитинство наше овіяне глибокою і ніжною дружбою з нашими батьками… Мати, як педагог, з кожним із дітей, кому виповнилося 6 років, починала гру в школу. Тривала ця гра приблизно 3 роки. А в 9 років дітей віддавали в гімназію… Батька ми бачили не так уже часто. І, мабуть, саме тому особливо цінували спілкування з ним. На широкому та низькому дивані ми сідали навколо батька, а він читав нам чудові книги. Важко передати значення цих читань у колі сімʼї. Мені здається, що саме вони виростили і виховали в сестрі і браті творчі задатки». У гімназію Ладя почала ходити в Петербурзі, з 14 років віршувала, як і її молодший брат Дмитро, стала відомою російською «альбомною поеткою». Та буремні події 1917-го змусили родину повернутися до спокійного Чернігова. Там Ладя продовжила навчання в Чернігівській жіночій гімназії. Відвідувала літературні «суботи», де бували Віктор Коновал, Павло Тичина, осінній «романс» Ладі – Марко Вороний.

https://www.youtube.com/watch?v=L-bZbjOzAJs Правда, Паша Тичина, випускник бурси та духовної академії, читав свої вірші, наче псалми, за що отримав прізвисько попович. Це стримувало молодого Тичину від частого відвідування «субот». Пізніше Ладя відвідувала «середи» у будинку художника Михайла Жука. У 1918 році кілька віршів брата з’явилося в «Черниговской земской газете», зате наступний рік став Ладіним — чернігівський журнал «Просвещение» видрукував кілька її віршів. Ладю читали, вивчали напам’ять, її інтимну поезію переписували в зошити, ними навіть освідчувалися в коханні.
Старожили Чернігова переповідали, як вірш Ладі врятував життя безнадійно закоханому 18-річному юнакові. Він почув «ні» від дівчини, в яку був закоханий, і голосно з відчаєм продекламував рядки вірша Ладі Могилянської:
Не мені, не мені судилося
Сіять мак на твоїх полях.
О, Пречистая діво, змилуйся!
Пом’яни у своїх молитвах.
І… пішов вішатися. На щастя, голосне читання віршів привернуло увагу до наміру юнака і – трагедії не сталося.
Студенткою Чернігівського інституту народної освіти Ладя друкувалася у місцевому виданні «Просвіта». З цього часу до неї приклеїлося тавро «україномовної Ахматової», хоч Могилянська і російською, і українською. За життя поетеса не видала жодної збірки віршів українською мовою.
Після другого курсу Ладя працювала в комісії з вивчення історичних пам’яток Чернігівщини при губернському відділі народної освіти, збирала місцевий фольклор.
На початку 1920-го року Ладя Могилянська одружилася з музикантом Віктором Коновалом, сином поета Івана Коновала (літературний псевдонім Вороньківський), українським есером. Віктор учився та дружив із Тичиною, його сестри Інна та Поліна були Музами Павла. У 1924 році в Чернігові у Ладі та Віктора народилась донька — Інна Коновал, під час Другої світової війни виїхала до Німеччини. Подальша доля невідома.
Висока ефектна білявка з модною зачіскою «фокстрот» у короткій спідниці Ладя Могилянська, притягувала увагу чоловіків і ревнивих жіночок.
Членкиня літературного об’єднання “Плуг”, друкувала поезії в часописах «Нова генерація», «Зоря», «Червоний стяг». Офіційно Ладя працювала у газеті «Червоний стяг» (Харків), але її звільнили, коли поезії Могилянської надрукував «Літературно-науковий вісник» (Львів). За жовто-блакитну казку громів і блакиті, за розповсюдження контрреволюційної літератури 30-річну поетку засудили до розстрілу із заміною на десять років ув’язнення у таборах. Термін відбувала на будівництві Біломоро-Балтійського каналу.
Рейки, чи морфій, чи шворка, чи куля —
Всі крізь життя несемо талісман такий!
Що ж нам робити, як ми не забули
Днів легендарних смішної романтики?
Працювала на «земляных» (скельних) роботах на каналі. Коли на будівництві каналу почалася величезна пожежа, адміністрація пообіцяла дострокове звільнення сміливцям, які будуть гасити полум’я. Ладя опинилась серед них і вижила у пожежі. Вона дістала статус «вільнонайманої», і жила вже не за колючим дротом. Мала насолоду від спілкування з академіком Дмитром Ліхачовим. Тоді чернігівка Ладя (Лідія) Михайлівна Могилянська у видавництві Дмиттабу НКВС випустила свою першу і останню збірку «Два канала».
Про її поезію говорив Горький, називаючи твори досконалими, відзначав позитивний вплив перевиховання в таборі. У 1933 р. Ладю нагородили значком «Строителю Беломорстроя». У таборі до Ладі прийшло пристрасне кохання. Її чоловіком став начальник табору, кращий друг Ягоди, старший майор держбезпеки Сеня Фірін.
Звільнення, Москва… 21 серпня 1936 р. стала кандидатом у члени Спілки письменників СРСР. У березні 1937 р. стала членом СП СРСР. Удруге заарештована 11 травня 1937 року у справі Фіріна за участь у контрреволюційній терористичній організації. Вирок суду від 5 червня 1937-го: розстріл. 37-річну Ладю Могилянську розстріляли 6 червня 1937 р. Місце поховання: Москва, цвинтар Донського крематорію.
Нащадок гетьмана Лободи Юзеф Лободовський називав Ладю та Олену Телігу поетками ХХ ст. Обидві починали свій шлях російськомовними альбомними панночками; обидві кохали та були коханими; обидві відкрили в собі Україну, стали її талантами; обох розстріляли окупанти: 37-річну Ладю в Москві, 35-річну Олену – в Бабиному Яру.
Вірш Ладі Могилянської «Перехожий» любила Олена Теліга, взяла слова:
Ти — тiльки випадковий подорожнiй
На запашнiм, заквiтчанiм шляху.
епіграфом до поезії «Подорожній».