31 травня 1853 року на Чернігівщині народився Миклуха Володимир Миколайович, нащадок запорозьких козаків, молодший на сім років брат всесвітньо відомого мандрівника Миколи Миклухи-Маклая. Батько: Микола Ілліч Миклуха (1818 – 1858), дворянин, нащадок запорозьких козаків народився у м. Стародуб Чернігівської губернії. Інженер-капітан був першим начальником петербурзької пасажирської станції та Московського вокзалу, особисто відповідав за безпеку потягу царя. Мати: Катерина фон Беккер — нащадок поляків і німців.
Мати Володимира, Катерина Семенівна, була дочкою Семена фон Беккера, лікаря-німця, підполковника у відставці, котрий вступив до російської армії в 1812 році, щоб воювати проти Наполеона, і, одружившись з полячкою, шляхтянкою Лідією Шатковською, залишився в Росії. Дивовижно, але Шатковські походили від Міцкевичів, а Беккери — одного роду з Гете. Сам Володимир Миклуха був троюрідним небожем Гете і небожем Міцкевича.
Мати Володі закінчила музичну школу, готувалася стати піаністкою, займалася музичною композицією, у вільний час захоплювалася живописом. Музику та живопис любив також і батько.
У сім’ї Миклух було п’ятеро дітей, окрім Сергія (старшого брата, який із десяти років цілком присвятив себе вивченню юридичних наук), музикою, живописом та літературою захоплювалися всі. Володя (молодший брат) малював лише море та кораблі…
Щосуботи вони влаштовували сімейні літературно-музичні вечори. По черзі читали вірші під музику Катерини Семенівни — вона сама підбирала мелодію та акомпанувала на фортепіано. У репертуарі були Гете, Міцкевич, Шевченко, Некрасов, Лермонтов, Пушкін і, звичайно, О. Толстой. Микола Ілліч особливо чудово читав «Мцирі», «Гайдамаків» та «Кавказ».
Батька не стало, коли Володі було чотири роки.
З дитинства Володимир мріяв стати мореплавцем, його вабили розповіді брата про подорожі. Тому хлопця віддали навчатися до Морського кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі, де Володимир від однокашників отримав прізвисько «Козак». Юнак багато читав нелегальної літератури, брав участь у засіданнях революційного гуртка, навіть хотів залишити військову службу та зайнятися «ходінням у народ». Брав участь у військовій організації «Народна Воля». Після розгрому організації випадково уникнув арешту і залишився на військовій службі. Закінчив Морське училище.
Після закінчення навчання (1873 р.) 20-річного мічмана направили служити на броненосцях «Чародійка» і «Севастополь» на Балтиці.
Російсько-турецька війна застала Володимира на Чорному морі у складі команди допоміжного крейсера «Аргонавт». 20 липня 1877 р Володимир вперше взяв участь у морському бою. Це сталося під час розвідки в районі Сулинського гирла Дунаю «Аргонавт» був атакований сімома турецькими кораблями. Пароплав відстрілювався і, завдяки перевазі у швидкості, щасливо повернувся до Очакова. Пізніше служив на крейсері «Володимир».
Після війни Миклуха служив у Севастополі. Одружився із сестрою милосердя Юлією Миколаївною Хреновою. Одного разу, захищаючи честь дружини, вдарив старшого за чином офіцера і потрапив під суд. Щоб уникнути суворого покарання, подав у відставку і перейшов у торговий флот.
Сім років Володимир Миколайович ходив на суднах Добровільного флоту, який підтримував термінове та поштове товарно-пасажирське сполучення між Одесою і портами Тихого океану. Побував у Африці, Сингапурі, Японії, здійснив шість переходів з Одеси до Владивостока і назад.
У 1882 р Володимир повернувся на військовий корабель, отримав чин капітана I ранга. Служив спочатку на Чорноморському, а потім на Балтійському флоті. Командував міноносцями, канонерськими човнами, броненосцями. З січня 1886 р майже 2 роки командував пароплавом «Владивосток».
29 грудня 1895 р. від туберкульозу померла дружина Юлія. Через чотири роки одружився з Антоніною Юшкевич, вдовою дворянина Іуль. Дітей Володимирові Бог не дав.
За чверть століття служби в офіцерських чинах був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з бантом. У 1902 р взяв участь у морських маневрах з нагоди візиту Вільгельма ІІ Гогенцоллерна на Балтику. Німецький імператор удостоїв українця ордена Червоного орла 2-го ступеня.
Коли почалася російсько-японська війна, Володимир Миклуха командував на Балтійському морі броненосцем берегової оборони «Адмірал Ушаков». Старенький корабель зі зношеними гарматами, недостатньою швидкістю і низькими надводними бортами, призначений для захисту узбережжя, а не для далеких океанічних походів, але командування вирішило відправити його на Далекий Схід.
Володимир Миколайович успішно відслужив належний «морський ценз» на броненосці, був переведений на берег, але поїхав у морське міністерство і рішуче наполіг, аби його залишили командиром корабля в майбутньому поході.
15 жовтня 1904 року з Балтики на Далекий Схід вирушила 2-га Тихоокеанська ескадра віце-адмірала Зіновія Рожественського. 7 місяців дороги без військових баз, без союзників, без жодної позитивної звістки з війни. 15 лютого 1905 року навздогін їй відправилася 3-я Тихоокеанська ескадра контр-адмірала Миколи Небогатова. До її складу входив і броненосець «Адмірал Ушаков» Володимира Миклухи. Маршрут 3-ї ескадри: Лібава (нині Лієпая, Латвія) – Скаген (Данія) – Ла-Манш – Атлантичний океан – Гібралтар – Середземне море – острів Крит – Порт-Саїд (Єгипет) – Суецький канал – Червоне море – Джибуті – Аденська затока – Мірбат (Оман) – Індійський океан – Малаккська протока – Камрань і Ван Фонг (В’єтнам) – Цусімська протока. Кінцевим пунктом мала стати російська база Владивосток.
Похмурий ранок 14 травня (27 н. ст.), о 13:49 почався бій. Броненосець «Адмірал Ушаков» отримав пробоїну в носовій частині, не зміг підтримати високий хід і вночі з 14 на 15 (28) травня відстав від ескадри і тихим ходом пішов на Владивосток. Вдень контр-адмірал Небогатов із своїм загоном (п’ять броненосців і один крейсер) здався в полон.
Близько 5-ї вечора посеред Японського моря пофарбованого чорним із жовтими трубами броненосець «Ушаков» наздогнали сіренькі броненосні крейсери «Івате» і «Якумо» під командуванням контр-адмірала Сімамури Хайяо; подали сигнал, вимагаючи здачі. Вороги мали перевагу у швидкості ходу, кількості й далекобійності гармат, але на «Ушакові» замайорів сигнал-прапор «Загибаю, але не здаюсь». 
Нерівний бій тривав менше години. Японські крейсери методично розстрілювали корабель і трималися на відстані, недосяжній для гармат “Ушакова”. Після кількох прямих влучень броненосець весь у вогні, сів на корму, почав тонути. Поранений Володимир Миклуха наказав відкрити кінгстони, всім матросам стрибати за борт. Японські газети писали, що коли до Володимира Миколайовича підійшла японська шлюпка, він гукнув англійською: «Рятуйте спочатку матросів, потім офіцерів!». Японці врятували з води і забрали в полон 339 моряків, але командира серед них не було… Капітан 1-го рангу Володимир Миклуха загинув за три дні до чергового дня народження.
Так відбувся найбільший розгром в історії російського флоту. Російський флот на тихому океані перестав існувати.
Але під час Першої світової один із есмінців Балтфлоту називався «Капітан 1-го рангу Миклухо-Маклай». Хоча Володимир Миколайович ніколи не користувався подвійним прізвищем свого знаменитого брата.
Залишити відповідь