Вадим Модзалевський

28 березня (09.04.) 1882-го року у Тбілісі народився Вадим Модзалевський. Батько Вадима Львовича, Лев Миколайович Модзалевський (1837—1896), народився й учився в Петербурзі, потім студіював у Німеччині, відомий педагог і мовознавець, автор популярного підручника «Очерки воспитания и обучения» працював увесь час поза межами України – у Грузії, при дворі імператора був вихователем синів великого князя Михайла Миколайовича. Мати Вадима Львовича, народжена Костантинович, походила із старого українського роду грецького походження.
Дитячі роки Ваді пройшли в Петербурзі та в батьківському маєтку Гарі (с. Івановське Гдовського повіту). З дитинства захоплювався історією та літературою, але знав, що на нього чекала військова кар’єра й не перечив батькам. Семилітнього хлопчину віддали на навчання в Єкатерининське виховне училище Петербурзького дворянства в Новій Деревні. У 1892 році після успішного складання іспитів він був зарахований до 1-ого Кадетського корпусу, який закінчив у 1899 р. з високим балом, Модзалевський отримав право вступу до будь-якого військового училища без іспитів. Він вибрав Миколаївське інженерне училище, яке закінчив у 1902 р. із званням підпоручика. Служба – службою, а вільний час Вадя віддавав історії та літературі. Згодом під впливом старшого брата Бориса та завідувача Департаменту герольдії Російської імперії Василя Володимировича Руммеля, у юного Модзалевського зросла генеалогічна й історико-біографічна зацікавленість (свою головну працю «Малоросійський гербовник» він присвятив В. Руммелю).
Перш за все юнак дослідив історію власного роду, споріднену зі Старицькими, Вернадськими, написав розвідку.
Після закінчення училища влітку 1902 р. українець Модзалевський приїхав на службу в 14-й саперний батальйон Київського гарнізону. Час, вільний від служби офіцер віддавав студіюванню документів з історії України: досліджував побутову історію Лівобережжя, вивчав рукописи О. М. Лазаревського в Університетській бібліотеці. Як наслідок у «Русском биографическом словаре», «Киевской Старине», «Трудах Полтавской ученой архивной комиссии» з’явилися його перші публікації.
Вадя клопотав про вихід у відставку, але домігся лише звільнення від стройової служби у зв’язку з призначенням на посаду батальйонного скарбника. Він міг просидіти в архіві не одну годину, а дні та ночі, познайомився з такими ж крейзі – істориком Миколою Василенком і художником Георгієм Нарбутом. Вони стали друзями на все життя. «Мой дорогой, неоцененный Батя!» – писав Модзалевський Василенкові. У наукових колах за Модзалевським закріпилася слава талановитого дослідника.
У квітня 1903 р. Модзалевський одружився з Олександрою Лаврентіївною Гайовою (Гаєвською). Шлюб виявився невдалим: хоч Вадя швидко зрозумів, що не з тією сестрою одружився, бо закохався в Тусю (Наталію Гаєвську), дружина не давала розлучення. У 1907 р. Вадим Модзалевський неофіційно розлучився з дружиною Олександрою та зійшовся з її молодшою сестрою Тасею.
Упродовж 1903-1905 рр. Модзалевського обрали членом Чернігівської та Полтавської архівних комісій, Київського товариства літописця Нестора. Та військове начальство з підозрою розглядало студії В. Л. Модзалевського, не бажало, щоб офіцер ходив працювати в бібліотеку.
У ніч на 1 листопада 1906 р. підпоручика Модзалевського арештували й ув’язнили у військово­політичній тюрмі Косий капонір. Йому закидали допомогу повстанцям саперного батальйону, але за тиждень звільнили за недостатністю прямих доказів.
Вадим Модзалевський переїхав до Петербурга, упродовж п’яти років офіцер викладав у Першому кадетському корпусі, продовжив роботу в петербурзьких архівах, кожного дня відвідував архів Герольдії. За цей час він познайомився з багатьма дворянами України. У 1908 році побачив світ перший том “Малороссийского Родословника” – справжньої енциклопедії історії лівобережно­українського шляхетства XVII–XIX ст.” 3 січня 1909 р. відбулось знайомство Модзалевського з флігель-ад’ютантом російського імператора полковником Кавалергардського полку П. П. Скоропадським, який шукав упорядника фамільного архіву. З’ясувалося, що вони родичі. Скоропадський пообіцяв сприяти виданню наступних томів «Родословника», а Модзалевський погодився зайнятись історією роду та підготовкою до виданням родинного архіву Скоропадських. По суті, Вадим Модзалевський став першим біографом Павла Скоропадського.
У 1911 р. вийшов другий том «Родословника», зібрано матеріали наступних томів.
У 1911 р. Модзалевський залишив військову службу в званні капітана і після відставки переїхав до Чернігова, де став керівником Чернігівської вченої архівної комісії. У 1911-1912 рр. Модзалевський обіймав посаду директора чернігівського Музею українських старожитностей імені В. В. Тарновського, керував справами Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Секретар Чернігівського дворянського зібрання мав казенне житло, стабільне грошове утримання, вільний час, затишний «огромного размера кабинет в три окна фасада».
У Чернігові Модзалевський закінчив роботу над третім і четвертим томами «Родословника», що вийшли в Києві (1912 і 1914 рр.), уклав п’ятий том, але Перша світова позбавила братів Стороженків можливості оплатити видання.
У 1914 р. Вадим Модзалевський разом із В. Лукомським і Георгієм Нарбутом зробили «Малоросійський гербовник».
Події 1917 року Модзалевський зустрів свідомим українцем. Він намагався рятувати артефакти, колекції музеїв, садиби і пам’ятники Чернігівщини, які розкрадалися по дорозі.
У 1918 році Модзалевський переїхав до Києва – працював у декількох комісіях, які складали програмні документи для подальшої діяльності українських архівних, музейних і наукових установ, зокрема Академії наук; викладав у академії мистецтв. Часу для родоводів майже не було, але Вадя зібрав матеріали домашнього архіву про далекого родича козацького літописця Романа Ракушку-Романовського (по суті, це остання робота Модзалевського).
У Києві Вадим Мозолевський з дружиною Тасею (Наталією) поселилися в квартирі Георгія Нарбута у Георгіївському провулку, №11, помешкання 2 – поруч із брамою Заборовського, біля Софійського собору. Там у шести кімнатах жило 11 душ. За цей час Нарбут і Модзалевський породичалися: сімейне життя Георгія Івановича розладналося, і він одружився з Наталією Модзалевською.
3 серпня 1920 р. у Києві 38-річний Вадим Модзалевський помер від дизентерії.