10 жовтня 1931 р. у с. Пруси (Бистриця), Дрогобицького повіту, Львівського воєводства побачила світ дівчинка. Батьки новонародженої бойкині, вчителі, нащадки заможних селянських родів. Тато – учитель німецької мови та історії стародавнього світу, вибрав для доньки нехарактерне для України ім’я. Її назвали Атеною – іменем давньогрецької богині мудрості Афіни. Священик охрестив її Святомирою. Атена-Святомира Василівна Пашко.
Про неї згадувала рідна сестра В’ячеслава Чорновола Валентина: «Атена з самого дитинства росла у середовищі, де пояснювати, навіщо любити свій народ, не було потреби. Ще дитиною вона носила передачі воїнам УПА, виховувалася у патріотичному дусі.» Атена Пашко у 12-річному віці носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього Бикова. У 7-му класі писала повстанські вірші, передавала їх УПА, на кілька з них було створено пісні.
У 1948 р. закінчила середню школу в м. Самборі. Атена-Святомира не приховувала свого інтересу до мови, літератури, історії, що дуже лякало батька, бо тоді всі гуманітарії сиділи по засланнях у Сибіру. За наполяганням батьків Атена вступила до Львівського лісотехнічного інституту (1949-1953), здобула фах інженера-хіміка. Там і познайомилася з Василем Волицьким, вийшла заміж, народила Іринку. Василь почав стрімке сходження службовими щаблями, тому не міг собі дозволити національну ідею, радив дружині облишити політику, не спілкуватися з Іриною та Ігорем Калинцями. Зрештою вони з чоловіком розлучились.
Працювала за направленням у м. Сколе Дрогобицького р-ну інженером лісових культур. З 1957 р. — ст. інженер управління лісгоспу у м. Дрогобич. Через 1,5 р. переїхала до Львова, влаштувалася ст. інженером-хіміком хімічно-ґрунтової лабораторії при кафедрі географії Львівського університету.
1960-70 рр. працювала інженером-хіміком у Всеукраїнському Географічному товаристві при Львівському університеті.
На цей час припадає спілкування Атени з шістдесятниками (брати Михайло та Богдан Горині, Михайло Косів, Ірина та Ігор Калинці, Борис Антоненко-Давидович, Михайлина Коцюбинська). В Києві була у Івана Світличного, де познайомилася з В’ячеславом Чорноволом. Атена знаходила час виливати думки на папері, але мало кому показувала свої поезії. Коли Україною прокотилася перша хвиля покосу інтелігенції, Атена не змовчала: виступала на захист репресованих діячів української культури.
Ми ті,
що переступили
через смерть.
Ми ті,
що запалили вогонь
правди,
мужності,
чистоти.
Ми ті,
що душі свої поклали
на крила вічності.
За це друк її творів потрапив під заборону, дістала догану за місцем праці, вчинено обшуки у її помешканні. Особливо соромно було перед матір’ю та дочкою. Певно, і на тому світі не забуває Атена, як гебіли заставили стареньку матінку розкрити рота й показати, що там не заховано паперів.
Першим у них знайшов іскру Божу Б.Антоненко-Давидович, потім В.Чорновіл сказав їй: «Ти навіть не уявляєш, як багато втрачаєш, відкладаючи поезію на другий план, виконуючи в першу чергу громадські і людські обов’язки». Після знайомства з В’ячеславом Чорноволом вона брала участь у видані позацензурного журналу «Український вісник». Він брав кілька друкованих сторінок, ховав у руках, і йшов до неї ніби на побачення. І так десь, беручись під руки, вони ці листочки передавали, а вже потім вона несла їх до друкарки. І народилося бунтівне кохання, цивільний шлюб. Узаконити стосунки? Хіба це так важливо! Виявилося, що за совєтів усі умовності важливі… Під час другого ув’язнення В’ячеслава Атена не мала права на побачення, так і чекала його весь цей час.
Вже потім, у 1969 р. під час третього ув’язнення вона подалася до нього в Якутію, вони пішки через тайгу попрошкували розписатися. Атена вдягнула вишиванку, В’ячеслав подарував їй великого гуцульського персня.
У 1970 році підписала звернення до Верховного Суду УРСР із вимогою скасувати вирок Вероніці Морозовій, за що її звільнили з роботи. Постійно перебувала під наглядом КДБ.
Як забрали Ніну Караванську, Атена писала: «Як вам, жінко, на нарах спиться»: мовляв, як сміють заломлювати руки жінці, кидати її до в’язниці, коли їй лише на пухових перинах спати.
Коли у квітні 1971 року заарештували дружину Святослава Караванського Ніну Строкату, Атена Пашко їй присвятила свій вірш:
Як же Вам, Жінко,
на нарах спиться…
Ви ж не розбійниця, ані не вбивця.
Як же Вам, Жінко,
на нарах спиться….
Вам би купатись кожного ранку
У водах, що пахнуть зіллям рум’янку…
За Перекопи,
і на світанку будять конвої
Ведуть, як бранку, до водопою.
А за стіною – вогні неони,
У магазинах ніжні нейлони,
Різні жіночі срібні брязкальця,
Перстні на Ваші тендітні пальці…
Брязчить понуро замок тюремний
Уже не кафський і не гаремний.
Як же Вам, Жінко, кажуть у очі:
“Руки за спину! – руки жіночі…
Відійшли війни за перекопи,
Позаростали квіттям окопи…
А чи Вам, Жінко, щастя насниться?
В наш вік космічний,
такий трагічний,
що аж комічний…..
Як же Вам, Жінко, на нарах спиться….
Під час другого покосу інтелігенції 1972 р. у помешканні Пашко було вчинено обшук. У 1973 р. її викликали як свідка на суди над В. Чорноволом, І. Сеник. У 1973 р., коли Пашко працювала інженером у Львівській гідро-геолого-меліоративній експедиції, під час експедиції її було на 3 доби заарештовано і доправлено до СІЗО Львівського КДБ. Конторці навіть організували їй, ніби випадкову, зустріч у темному («чорному») коридорі з чоловіком. Її вели на допит, а В’ячеслава назад, у камеру. Він устиг гукнути їй: «Атенонько, тримайся!» А підсаджена до Атени співкамерниця розтлумачила: «Ти чуєш, що він сказав? – Атена, в усьому зізнайся!» Невдовзі Атену випустили.
А дома Іринка – відкрита рана. Дівчинку діставали вчителі: «Сьогодні твоя мати носить передачі Чорноволу, завтра ти будеш носити передачі їй». Школярку виключили з комсомолу, отже, відрізали можливість вступу до вишу. «Моїй доні пропонували піти від матері, повторити «подвиг» Павлика Морозова… Мовляв, лише за цієї умови вона зможе отримати вищу освіту. Та в наших родинах виховували дітей із самостійним мисленням і відчуттям справедливості. Я не пригадую випадків, коли б діти дисидентів заради вигоди зрадили своїх батьків.»
Щоб уникнути зайвих вух, Атена відмовилася ставити телефон. Влада пішла іншим шляхом, переконали сусідів зробити дірку в стіні й підслуховувати. Зрештою, Атена з дочкою перестали розмовляти, тільки листувалися, а потім спалювали записки. Після випускного в школі документів у Іри не взяли ні в Києві, ні навіть у Горлівці, куди вона поїхала. Вдалося поступити аж в Росії: там не так тиснули. Закінчила театральний інститут і зараз працює режисером у відомому львівському театрі «У кошику». Атена завжди пишалася своєю донькою і завжди тішилася її роботою.
А вона їздила до Чорновола в заслання, таємно привозила й поширювала його статті. Там відбулися її зустрічі з Василем Стусом.
Дочекалася В’ячеслава у 1985 році. Нарешті сім’я була при купі: Іринка, її син Василько, Славко. Вона друкувала чоловікові твори на машинці, пізніше — набирала на комп’ютері. Почала друкуватися за кордоном: збірки «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї стежки» (Київ, 2007).
І закрутилося – мітинги, Гельсінська спілка. Вона — дружина голови Львівської обласної ради, потім — відомого світу депутата Верховної Ради України. У 1990 р. переїхала до Києва. Жили у готелі «Київ», в 1613 номері, «який фактично був виборчим міні-штабом». З 1992 року оселилися в службовій квартирі №64 на вулиці Панаса Мирного, 27. Серед «народних» депутатів тільки двоє (В’ячеслав Чорновіл та академік Ігор Юхновський) не приватизували службові квартири.
Після вбивства чоловіка на бориспільській трасі, що сталося 25 березня 1999 року, Атена Пашко важко пережила трагедію: перенесла інфаркт, була майже сліпою. Вона здала службову квартиру Верховній Раді. Київрада постановила виділити Атені Пашко квартиру на вулиці Франка, де вона прожила 13 років. Залишилися поряд донька Ірина і внук Василь.
20 березня 2012 року у Києві відійшла у вічність 80-річна Атена Пашко, поетеса, дружина В’ячеслава Чорновола, яка писала: «Мене немає в однині»…
Залишити відповідь