Дощ не вгаває: періщить, плющить, аж пищить… Симфонію сльоти обривають Хомівна:
– Ну, погодка: всі плани коту під хвіст!
– Коту – ще нічого, аби не коню, – кидаю.
– А кінь тут до чого? – не зрозуміла Хомівна.
– Та, бач, уже майже два століття гості Пітера заглядають коню під хвіст, роздивляються причандалля.
– Тю, та я сама бачила, як блищали на сонці натерті крейдою яйця коня Мідного вершника, – торжествувала сусідка.
– До чого тут яйця Петра Олексійовича? Я про іншого жеребця…
– Нєа, не знаю. Розкажеш?
– Звісно розповім про барона Клодта, як він послав коню під хвіст упадальника-уздихальника своєї дружини Уленьки.
Микола Білокопитов писав:
У Клодта був гумористичний хист –
Його коню я заглядав під хвіст!
– Кажеш – «воспітнув»?
