«Моя любов — Україна і математика» — любив наголошувати Михайло Кравчук.
9 жовтня 1892 р. у селі Човниця Ківерцівського повіту на Волині (нині Човниця Ківерцівського району Волинської області) народився Михайло Кравчук. Його діди-прадіди займалися землеробством, були серед них і майстри шевської та ковальської справи. Батько – Пилип Кравчук закінчив Петрово-Розумовську академію (нині – Московська сільськогосподарська академія ім. К.Тимірязєва), працював землеміром.
Мати, Адельфіна Фрідріхівна, німкеня за походженням, була гувернанткою в Рафалівці, вільно володіла італійською, німецькою, польською, російською, французькою мовами, грала на фортепіано. У родині було четверо дітей: Костянтин, Вікторія, Михайло та Єва; їм мати дала початкову домашню освіту, підготувала до вступу в гімназію. У сім’ї Кравчуків розмовляли українською мовою, хоча діти вчили польську, французьку та німецьку. У 1901 році родина переїхала до Луцька (будинок Фані Цукерман на вулиці Лагерній, нині Шопена, буд. № 3). Михайло вступив до гімназії, захопився математикою, закінчив заклад із золотою медаллю (1910).
У 1910 році він став студентом математичного відділення фізико-математичного факультету університету Св. Володимира у Києві, за успішність отримував стипендію у 50 карбованців. Першими викладачами студента Михайла Кравчука були видатні математики Дмитро Граве, Борис Букрєєв. Студентом він опублікував перше самостійне дослідження з теорії комутативних матриць, зробив доповідь на тему: «Змінні групи лінійних перетворень». Юний М. Кравчук проводив дозвілля в Українському клубі, у Народному домі на Лук’янівці. Член студентського громадського об’єднання «Українська громада».
У 1914 році Михайло закінчив університет із дипломом 1-го ступеня. Науковий керівник Кравчука Дмитро Граве почав клопотатися, щоб його залишили при університеті на два роки для підготовки до професорського звання. Збори факультету ухвалили задовольнити прохання Д. О. Граве підняти клопотання перед Міністерством народної освіти про залишення М. Кравчука при університеті. Але на перешкоді стала національність «малорос». Майже півроку випускник чекав на дозвіл київського генерал-губернатора. У лютому 1915 р. дозволили залишити Михайла Кравчука при університеті для підготовки до професорського звання.
У 1915-1916 рр. Михайло перебував у Москві, працював у столичних бібліотеках, відвідував лекції відомих математиків. У 1917 р. Михайло Кравчук повернувся до Києва, 5 вересня 1917 р. прочитав першу (пробну) лекцію з чистої математики «Про функції, що справджують теорему додавання» та лекцію з теорії множин і 25-річний Кравчук здобув звання приват-доцента кафедри математики. Науковець викладав математичні дисципліни у першій і другій українських гімназіях, в Українському народному університеті, політехнічному, архітектурному, ветеринарно-зоотехнічному та сільськогосподарському інститутах. У цей час Михайло Кравчук опублікував свій курс лекцій із геометрії та перший переклад українською мовою підручника з геометрії Кисельова, разом з академіком Федором Калиновичем уклав тритомник українського математичного словника.
У 1918 р. Михайло одружився з Есфірою, разом переїхали жити в село Саварка на Богуславщині. Михайло Кравчук працював директором школи та вчителем математики, який першим почав викладати українською (1919-1921). Учнем Кравчука став Архип Люлька, майбутній творець перших турбореактивних двигунів для радянських винищувачів. Серед його учнів були майбутні академіки Володимир Челомей і Сергій Корольов, якому допоміг при вступі до Київського політехнічного інституту.
Крім роботи Михайло разом із дружиною створили в селі драматичний гурток і брали в ньому участь.
У 1921 р. науковець повернувся у Київ, працював у Київському політехнічному інституті. У цей час у родині Люльки трагічно загинув тато, Архип лишився круглою сиротою без засобів до існування, він отримав телеграму від Михайла Кравчука, викладача Київського Політехнічного інституту (КПІ): «Співчуваю. Допоможу як рідному. Розраховуй на мою щомісячну стипендію». І з власної платні допомагав Архипові.
32-річний Кравчук блискуче захистив докторську дисертацію на тему «Про квадратичні форми та лінійні перетворення». Це був перший в УРСР захист докторської дисертації. Через рік йому присвоїли звання професора. Того ж 1925-го професор математики став батьком Євгена. М. Кравчук зачитав доповідь на ІІ Міжнародному математичному конгресі в Торонто.
У 1925 р. Архип Люлька закінчив ремісниче училище в Білій Церкві, поселився у родині Кравчука, склав іспити в Київський політехнічний інститут, але не пройшов конкурс. Засів за підручники, готувався – на другий рік вступив на механічний факультет КПІ (із 150 абітурієнтів прийняли 20 осіб). Тоді ж Михайло Кравчук познайомив двох своїх учнів – Сергія Корольова й Архипа Люльку.
У 1926 р. Кравчук став членом математичного товариства Німеччини, 1927-го Франції й Італії; їздив з лекціями за кордон, виголошував їх мовою країни перебування. Вільно володіючи мовами, він підтримував наукові й особисті дружні стосунки з відомими математиками світу, листувався з Адамаром, Гільбертом, Курантом. Свої наукові праці писав різними мовами, але найбільше – рідною. У 1928 р. Кравчук відвідав конгрес математиків у Італії. Науковці у Торонто, Парижі та Болоньї слухали його доповіді про наближене інтегрування лінійних диференціальних рівнянь. Американська асоціація математиків запропонувала переїхати до США; фірма «Вестінгауз» і Стенфордський університет гарантували найсприятливіші умови для творчої праці, але Кравчук відхилив усі пропозиції. Згодом наукові зв’язки, всесвітнє визнання, знання іноземних мов стало підставою у звинуваченні вченого в «зраді батьківщині» та «шпигунстві».
У 1929 р. 37-річного Кравчука обрали наймолодшим академіком Всеукраїнської академії наук, призначили завідувачем кафедри вищої математики. Науковець вдосконалив теорію математичної статистики, першим створив український словник математичних термінів. Михайло Пилипович так гарно володів українською, що студенти з інших факультетів пробиралися на його пари, щоб насолодитися мовою.
У 1930 р. Кравчукам знайшлася донька Наталка. 
На день народження Тараса Шевченка у оперному театрі Харкова розпочався процес Спілки визволення України. Громадськими обвинуваченими мали виступати два академіки — О. Соколовський і М. Кравчук. Серед арештованих було багато знайомих Михайла Кравчука. Це математик Холодний, науковий співробітник Інституту наукової мови; Іваниця — з яким вони разом входили до редколегії журналу «Записки Кіно»; Гермайзе — товариш зі студентських років, учений секретар історичної секції ВУАН, секретар словника живої мови; Дурдуківський — директор школи імені Тараса Шевченка, в якій викладав Михайло Кравчук. Михайло Пилипович узяв лікарняний і не з’явився на суд, хоча розумів наслідки. Цього йому тоталітарна влада не пробачила.
У 1935 р. Михайло Пилипович був членом управи Київського інституту народної освіти, деканом факультету професійної освіти, організатором першої в Україні математичної олімпіади школярів.
У 1937 р. у республіканській пресі з’явилися розгромні статті проти Михайла Кравчука, деякі за підписом його колишнього вчителя Дмитра Граве. Професора звинувачували у націоналізмі, шпигунстві, антирадянщині, що знав багато мов. Йому закидали листування з «польськими запроданцями» М. Зарицьким і М. Чайковським. 14 вересня 1937 р. в газеті «Комуніст» опублікували замітку «Академік Кравчук рекламує ворогів». «У вересні цього року вийшов з друку журнал «Успехи математических наук» №3, де вміщено статтю академіка М. П. Кравчука, яка викличе глибокий гнів усіх чесних радянських математиків. У цій статті автор з запопадливістю, вартою кращого застосування, рекламує заклятих ворогів народу, вже давно викритих органами НКВС. Треба відзначити, що появу цієї статті пояснити випадковістю аж ніяк не можна; Кравчук мав досить часу, щоб забрати з редакції статтю чи зробити в ній відповідні поправки. Він цього не зробив.
Кравчук весь час підтримував тісні зв’язки з цими ворогами народу; адже він разом з цими мерзенними фашистськими запроданцями є співавтором кількох книжок.»
21 лютого 1938 р. Михайла Кравчука заарештували. У академіка було вилучено: папку з особистим листуванням, друкарську машинку системи Adler, записки історико-філологічного товариства Грушевського — 4 томи, «Історію України — Руси» Грушевського, облігації, його золоту обручку, золоту брошку та шість срібних чарочок…
Михайло Кравчук під час допитів у 1938 р. поводився мужньо, відмовився давати свідчення проти колег і студентів як «ворогів народу», чим урятував життя не одній людині. «Учений із обличчям Ісуса Христа» поставив підпис під свідченнями та обвинуваченнями, бо: «Я был ошеломлен (мова оригіналу) этими дикими обвинениями, разбит физически ночными допросами, в частности полным лишением сна в течение 11 суток, обострением болезни сердца, мерами прямого физического воздействия, морально на меня воздействовали криками, стонами истязаемых в соседних комнатах людей. Сломали меня окончательно угрозы, — в случае запирательства и отказа принять на себя не совершенные преступления, — арестовать и уничтожить мою семью. Ради спасения семьи я и решил оклеветать себя, — тем более, как было вполне ясно, мои обвинители, сами не веря своим обвинениям, имели совершенно определенную цель, — сделать из меня преступника».
23 вересня 1938 р. відбулося півгодинне судове засідання, вченого засудили до 20 років в’язниці та 5 років заслання. Вирок оскарженню не підлягав. В Україні наукові праці вченого були знищені: їх спалювали у дворі Інституту математики, вилучали із збірників у бібліотеках.
З Лук’янівської в’язниці Кравчука відправили до Новочеркаська, звідти у Владивосток, потім четвертим рейсом пароплава «Джурма» — у Магадан. Далі на північ — у зловісний колимський концтабір Мальдяк. При температурі мінус 60, учений працював у золотих копальнях вибійником. Десь недалеко мив золото учень Кравчука – Сергій Корольов. через серцеві напади. Архип Люлька віднайшов адреси учителя – матеріально допомагав, морально підтримував…
Цинга, хворе серце (міокардит) Кравчука спричинив набряки ніг і 26 березня 1940 року табірні медики визнали в’язня непридатним до фізичної праці з «подальшим етапуванням на 23 км».
Остання адреса Михайла Кравчука: Магадан, Хабаровський край, 72-й кілометр, Інвалідне містечко.
9 березня 1942 року 49-річного Михайла Кравчука не стало… («вже мертвого Кравчука вранці тричі бив наглядач металевою палицею, щоб ставав до роботи», — свідчив сусід по нарах М. Попов). У документі «компетентних» органів засвідчено: «Зек Кравчук М. Ф., личное дело № 238943, зарыт на глубине 1,5 метра головой на запад от командировки 1250 метров на север».
Український дослідник із США Іван Качановський доводив, що творець першого комп’ютера Джон Атанасов у 1937-1940 рр., працюючи над своїм винаходом, використовував праці Михайла Кравчука й навіть переклав англійською його двотомну монографію «Застосування способу моментів до розв’язання лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь». Іван Качановський писав: «Він найвідоміший з погляду його внеску в математику і технічні науки. Михайло Кравчук зробив цей внесок у винахід комп’ютера, який тривалий час узагалі не був оцінений. Він про це ніколи не дізнався, тому що був заарештований і, можливо, навіть не отримав ці листи від Джона Атанасова зі Сполучених Штатів, який писав, що використовував його праці».
Залишити відповідь