Давним-давно у степах нинішньої України жили непереможні скіфи. Грецький історик Геродот описував, як переможно полюючи ворогів, скіфи дійшли до Єгипту, обклали населення даниною і 28 років панували, а потім повернулися додому. Не раз вони гуляли Азією, не зважаючи на армії Урарту й Ассирії.
Забажалося якось Дарієві, цареві перських завойовників, завоювати скіфів. Сунули перси в скіфські степи, але кочовики бою не приймали. Перси обурилися, звинуватили скіфів як боягузів. А ті просто сказали: «У нас немає міст, немає виробленої землі. Ми не боїмося їхнього спустошення. Але є у нас батьківські могили. Знайдіть їх, і Ви дізнаєтеся, станемо ми битися за них чи ні.»
Нарешті настав бажаний для Дарія момент: скіфи вишикувалися напроти війська Дарія. Ось-ось мав розпочатися ґерць – і раптом – заєць, звичайний вульгарний куцо хвіст! Наші пращури-мисливці махнули рукою на персів – і кинулися за сірим. Ні під шапку їм перси, коли перед ними здобич…
Зобідився Дарій на скіфів і покинув наші землі. Це був перший облом непереможного царя.
Затямили московські окупанти прокол Дарія – і почали діяти. Знищили всю великокняжу еліту і могил не лишили; зруйнували могили гетьманів, винищили їхніх нащадків. Цю політику продовжили радянці. Червоний терор, таємний наказ про виявлення на планеті міністрів УНР та їхню ліквідацію… Після засідання члени секретаріату вийшли з будинку Центральної Ради та пішки пішли на Прорізну і сфотографувалися у фотоательє. Ось ця світлина. На фото: Перший Генеральний секретаріат Центральної Ради. Сидять: С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, Х. Барановський, І. Стешенко; стоять: Б. Мартос, Н. Стасюк, П. Христюк. В овалі – В. Садовський.
Перший Секретаріат складався з дев’яти осіб, але тільки троє з них померли своєю смертю; шестеро загинуло, тільки двоє мають могили.
– 45-річного міністра освіти Івана Стешенка (зятя Михайла Старицького) було убито у Полтаві 30 липня 1918 року під час червоного терору на очах сина. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка №2).
– 47 – річний міністр оборони Симон Петлюра був убитий у Парижі. Похований на кладовищі Монпарнас.
– Заступник голови Генерального Секретаріату УНР (віце-прем’єр), літературний критик Сергій Єфремов. 10 березня 1939 року 62-річний учений загинув в одному з таборів ҐУЛАҐу. Могили немає.
– Народний міністр праці УНР, 1-й Генеральний секретар судових справ Української Центральної Ради Валентин Садовський емігрував, але 12 травня 1945 року у Празі військова контррозвідка Першого Українського фронту заарештувала професора Українського вільного університету. Більше двох років тривало розслідування його справи. 24 листопада 1947 р. 61-річний Валентин Васильович загинув у Лук’янівській в’язниці від рук кримінальних злодіїв. Могили немає.
– Генеральний секретар продовольчих справ Микола Стасюк. За Директорії УНР — начальник постачання Армії УНР. Жив на еміграції. 1920 року повернувся в Україну. Був співробітником ВУАН з окремих доручень. 1931 року заарештований у справі «Українського національного центру». У 1940 році звільнений, жив у Маріуполі, працював сторожем у міському парку. За німецької окупації був редактором «Маріюпільської газети». Загинув 58-річний Микола Стасюк 1943 р. (точна дата невідома). Місце поховання невідоме.
– Генеральний писар публіцист Павло Христюк, кубанський козак, випускник Київського політехнічного, член Центральної та Малої Рад. З 1919 року на еміграції у Відні. 1924 — повернувся в Україну, працював у Товаристві робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (Харків, 1928–1931). Заарештований 2 березня 1931 р. за справою «Українського Національного Центру» і засуджений до ув’язнення. Помер 47-річний Христюк 19 вересня 1941 року в одному з концтаборів «Севвостлаґу» (Хабаровський край). Могили немає.
Переплюнули москалики Дарія: винищили еліту, розвіяли могили.
Залишити відповідь