Самійло Величко

11 лютого 1670 року у козацькій родині в полтавському селі Жуки народився Самійло Величко – знаменитий козацький літописець.
Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку, був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику книгарню. От і була перша школа Самійла батьковою, після якої Величко успішно склав іспити, став спудеєм одного з найавторитетніших в Європі навчальних закладів — Києво-Могилянської колегії, де оволодів п’ятьма мовами: звісно, мовою тодішньої дипломатії – латиною; німецькою та польською мовами. У ті часи в Колегії навчалися обидва небожі Івана Мазепи (1639-1709): Іван Обидовський (1676-1701) та його зведений брат Андрій Войнаровський (1680-1740). До них частенько приїздив Іван Степанович, бував на спудейських диспутах і виставах.
Двадцятирічного Самійла Величка узяв собі писарем-шифрувальником для особливих доручень генеральний військовий писар Василь Леонтійович Кочубей. Упродовж 15 років через руки Величка проходила секретна військова кореспонденція, дипломатична шиферна (шифрована) пошта; навіть кореспонденція, про яку Іван Мазепа не знав.
На початку 1705 уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де пробув старшим канцеляристом близько чотирьох років, до падіння Василя Кочубея. Брав участь у походах, зокрема через Правобережну Україну з військом на допомогу полякам. У ті часи в гетьманській столиці, Батурині, були акредитовані посли п’яти держав: шведський, московський, кримський, волоський і мунтенський (молдавський). У Генеральному війську і в канцелярії Самійло виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи. Наприкінці 1708 року в Батурині Самійла Величка заарештували та ув’язнили як людину, наближену до Василя Кочубея. Сім років козак провів у неволі в Чернігівському краї.
Коли Василь Васильович, син Василя Кочубея, його визволив, Самійло Величко оселився в Диканьці, де учителював, займався літературною діяльністю. Пізніше перебрався у рідні Жуки, де провів останні роки, там він творив «Літопис». І Диканька, і Жуки належали родині Кочубеїв.
Багаторічне розумове та фізичне напруження позначилися на здоров’ї літописця. Він осліп, тому диктував нові сторінки свого літопису найнятим писарчукам. Величку також належить велика праця «Космографія», яку він теж продиктував.
58-річний літописець помер у рідних Жуках, де й похований, могила Самійла Величка до нашого часу не зберіглася.