Никанор Онацький тричі арештовувався ГПУ за контрреволюційну діяльність.
3 лютого 1934 р. відбувся другий арешт Онацького. Його доправили з Полтави до Харкова у тюрму на Холодній горі, описаній у романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський». Тут поет сидів у камері Ч.62, згодом у камері Ч.58, де піддавався тортурам протягом 47 діб. Щоб не зломитися і не збожеволіти Онацький потайки малював і писав. Цей альбом отримав назву «За гратами»… Там він створив «Баладу про вершника».
То не грім стугонить
І не вітер шумить у безкрайому полі,
То я мчусь на коні
В блискавичнім вогні із неволі до волі.
Дикий кінь вороний,
Як той змій степовий, розпустив свою гриву
І хутчіш за орла
Він летить, як стріла, без угаву й уриву.
Летимо у той край,
Що здається за рай, у країну свободи.
Де немає мечів,
Де нема палачів, де щасливі народи.
Через ріки і ліс
Мене кінь переніс, перескочили й море.
Та куди б не зайшли,
Ми б усюди знайшли лише рабство та горе.
І мій кінь зупинивсь,
Навкруги подививсь, землю б’є копитами:
Що робить, що казать…
Чи ще й далі скакать, чи лишатись рабами…
Якщо бути рабом,
Краще смерть нам обом чи в пустелі чи в полі,
Що нас жде – не минать,
Все одно помирать.
Так помрем же на волі.
І помчався мій кінь,
Наче блискавки тінь, через гори і скелі
Або волю знайти,
Або прахом лягти у безлюдній пустелі.
