Частенько мені доводилося бувати на станції «Золоті ворота» київського метро, розглядати мозаїки. На одній із них закарбований князь Ізяслав Мстиславич, справжній інтелектуал і політик-державник.
13 листопада 1154 р. помер 57-річний Ізяслав ІІ Мстиславич — Великий князь київський із династії Рюриковичів (1146—1149, 1151—1154). 
Старший (другий) син київського князя Мстислава Великого та Хритини, дочки конунга Швеції Інге I Стенкільссона Старшого, внук Володимира Мономаха.
Постійно боровся за єдність Руси, відбивав напади Юрія Довгорукого на Київ.
Створив Дніпровську флотилію, для цього «исхитриль лодьи дивно». Його човни типу річка-море мали кермо попереду і ззаду, ходили і під вітрилами, і під веслами, гребці були повністю закриті бортами судна, а воїни стояли на верхній палубі, щоб вільно вести бойові дії.
У 1147 році Ізяслав вивів давньоукраїнську церкву з прямого підпорядкування Константинополю. Князь наказав зібрати всіх єпископів для обрання нового митрополита, замість грека Михайла, який покинув Київ, заборонивши у свою відсутність правити у Софії Київській. Після дискусії єпископи більшістю голосів обрали на митрополита Климента Смолятича, ченця Зарубського монастиря. Це був другий після Іларіона митрополит-русич.
Уже тоді мудрий Ізяслав вправно діяв у інформаційній війні. Для цього при дворі Ізяслава Мстиславича існував гурт книжників, які творили історичні лицарські (дружинні) повісті.
Фоторепродукція Миколи Тимченка
