14 листопада 1828 р. на Орловщині народився український живописець Лев Жемчужников – нащадок гетьмана Кирила Розумовського. Батько, Михайло Жемчужников, сенатор, цивільний губернатор Санкт-Петербурга. Мати, княгиня Ольга Перовська, померла, коли Левкові було чотири роки. Отже, ні земля дитинства, ні батьки не могли пробудити дух українства в дитині.
Як йому (одному з чотирьох братів Жемчужникових) удалося відкинути всякі прояви зросійщення, малоросійської меншовартості?
Змалку в домі розмовляли французькою та російською, згодом, коли навчався в Петербурзькій академії мистецтв у Карла Брюллова, опанував італійську, яка часто лунала на заняттях. Саме від Брюллова Жемчужников узнав про трагічну долю іншого його учня, Тараса Шевченка, який саме цієї пори починав відбувати покарання у киргизьких степах, із знущальною забороною «писати та малювати». З цього часу Великий Кобзар став справжнім кумиром для Льва Жемчужникова, який увесь талант віддав Україні, та як художник, продовжив справу, яку розпочав Тарас. 
За мотивами поеми Т.Г. Шевченка «Катерина» Лев Жемчужников написав картину “Кобзар з Поводирем на шляху”. Полотно надіслали в академію на виставку; за неї хотіли дати автору срібну медаль, але ректор живопису В.К. Шебуєв не погодився. Картину придбав Г.П. Галаган. Картини: «Чумаки в степу» та «Лірник у хаті» купив М. Грабовський.
Плідно працював Лев Жемчужников в Україні, його кращими картинами стали: «Кобзар» (1854), «Лірник у хаті» (1857), «Козак їде на Січ» (1857), графіка «Жниця» (1851), «Козак у степу» (1853),
«Покинута» (1860), «Українка», «Хлопчик-жебрак», «За штатом» та інші.
Переломним став 24-ий рік життя, коли Лев Жемчужников, закінчивши навчання, відправився жити в Україну. Він мандрував селами, збирав український фольклор, довго жив у Василівці у матері Гоголя. Майже ціле літо разом із другом Левом Лагоріо провели у Стеблеві. У садибі Тарнавських він замалював красуню липу, флігель і майстерню, де жив і працював Т.Г. Шевченко. В 1861 році в альбомі “Живописна Україна” з’явився малюнок Л. Жемчужникова “Старовинні дерев’яні ворота. Седнів”.
Перебуваючи в маєтках козацьких полковників і гетьманів, Лев Жемчужников відкрив для себе, що він українець, гетьманич, тому вирішив присвятити життя українській культурі й українському народові.
Сталося так, що у 1856 році Лев Жемчужников гостював у маєтку Сергія де Бальмена в Линовиці, зять яких був художником, закохався у кріпачку у Ольгу (Акулину). Граф відмовився дати дівчині вільну, тому Лев у 1857 р. викрав кохану, втік за кордон і одружився. Шлях в Україну йому було закрито.
Не забував Лев Жемчужников про Шевченка: посилав Тарасові гроші на заслання. Коли Тарас Шевченко прочитав фольклорну працю Лева Жемчужникова, він залишив запис у своєму «Щоденнику»: «Як би я щасливий був побачити цю людину, яка так щиро, нелицемірно полюбила мою милу, рідну мову і мою прекрасну, бідну батьківщину». Тоді Шевченко ще не знав, що Л. Жемчужников українець, нащадок гетьмана Розумовського, вважав його просто російським аристократом, який закохався в український народ. Згодом, довідавшись про Жемчужникова більше, Шевченко назвав його «добрим, великодушним своїм земляком». Бажаючи познайомитися з Жемчужниковим, Тарас написав своєму другу М. Лазаревському: «Чи не знаєш ти, де живе отой Жемчужников? Як знаєш, то напиши мені».
У цей період Лев Жемчужников не раз висилав «гонорари» Т. Шевченкові на заслання. Лев Жемчужников був щасливий, коли до їхньої квартири в Петербурзі завітав Тарас Григорович, його дружина та діти познайомилися з Шевченком. Навіть єдине прекрасно виконане фото Шевченка ми маємо завдяки Леву Жемчужникову: він замовив кращому в Парижі літографу Адольфу Мульєрону портрет Т. Шевченка у дзеркальному відображенні за світлиною Деньєра.
В останній раз вони зустрілися 1860-го року, за кілька місяців до смерті Тараса. Жемчужников вважав обов’язком художника продовжити справу друга. Він розпочав нову серію картин із українського життя, з української історії, ту саму «Живописну Україну», яку мріяв створити Тарас, аби українська минувшина, великі пам’ятки української історії не загинули навіки для нащадків під руйнівними рухами імперської машини. Протягом 1861-1862 рр. Лев Жемчужников видав додатком до «Основи» 48 офортів, свою «Живописну Україну», яка стала подякою від художника великому поетові.
Лев Михайлович Жемчужников першим написав спогад про Т. Шевченка українською мовою (ж. «Основа»).
