Давно то було, ще коли Візантія здійснювала поставки в Русь своїх митрополитів.
27 червня 1147 р. у Києві обрано митрополитом руської (української) церкви Клима Смолятича. Чому Смолятич? Із Смоленська? Не обов’язково: це міг бути син чоловіка з чорним, смоляним волоссям – Смола; або син смоляра. Клим Смолятич – монах Зарубського монастиря, схимник, навіть «мовчальник». Климу було 37 років, але цього високоосвіченого ерудита-богослова називали книжником, філософом, яких у Русі ще не бувало. З ініціативи великого князя київського Ізяслава Мстиславича, Климент без участі Константинопольського патріарха, одним Собором Руських Єпископів, був зведений у Київські митрополити. Це був другий у нашій історії митрополит русич (першим був митрополит Іларіон 1051)), це стверджувало незалежність церкви Русі, Київської держави від Візантії.
Уже тоді не було одностайності серед єпископів: два єпископи — смоленський Мануїл (грек) і новгородський Ніфонт (колишній печерський монах) протестували проти поставлення Климента без санкції Патріарха. Упродовж восьми років Клим Смолятич був митрополитом Київським і всієї Руси (1147—1155), доки не втрутився Юрій Довгорукий.
