Надтріснутий голос Дмитра Павличка молитовно виводив:
Молюся за чеченські ружі,
Шипшини, жерепи, глоди,
Що стали при дзвінкім оружжі
Проти московської орди…
І згадалася розповідь про жінку, яка жила у Мелітополі й молилася за чеченський край, а воювала на боці московської орди.
Дочка Шаміля Сулима мала дев’ять років, коли її викрали російські солдати й одержали за це від начальства грошову допомогу. Дівча потроху вивчало мову чужинців, охоче фехтувало, разом із солдатами Сулима залюбки стріляла з рушниці, їздила верхи. Коли ж кинулися шукати батька, щоб отримати викуп, піймали облизня. Шаміля разом із родиною уряд виселив до Калуги. Так нічого й не узнали батьки про свою викрадену дочку. А що ж робити з Сулимою? Вирішили її охрестити. Так у дванадцять років Сулима стала християнкою з новим іменем Євген Трохимович Воїнов. З того часу і до самої смерті шамілева дочка, говорячи про себе, вживала чоловічий рід «я сказал, я думал». У сімнадцять років дівчина пішла під вінець, а її чоловіком став один із викрадачів – Улас Бритов. Тоді ж жінка була зарахована до гренадерів як доброволець. Не раз Сулима-Євген брала участь у бойових сутичках,мала нагороди, одержала чин унтер-офіцера. Коли Сулима стала матір’ю Антона й Василя, то не довелося їй натішитися малятами, бо чоловік здав синів до кантоністів і забрав дружину на Кримську війну.
На севастопольських бастіонах воювала Сулима поряд із чоловіком. На Малаховому кургані вона одержала сьоме серйозне поранення. Тоді в лазареті лікарі зробили відкриття, що унтер-офіцер Євген Воїнов – жінка. Ця звістка дійшла до цариці і вінценосна пані пожалувала жіночий одяг героїні оборони Севастополя.
Коли війна закінчилася, подружжя пішло у відставку. Колишні гренадери купили будинок у Мелітополі. Гадали, що чекає їх безбідне життя, бо чоловік мав 164 карбованці пенсії, а дружина – 272. Ці солідні пенсії вони одержали тільки раз, бо сталася в домі пожежа й документи згоріли. Улас Бритов умів тільки воювати і не міг удомі хазяїнувати, не зумів він домогтися поновлення пенсійних посвідчень. А Сулиму горе підтяло: ще у школі помер Василь, 35-літнім згас Антон. У однокімнатній халупі доживали віку герої Кримської війни. Коли Сулима залишилася удовою, то підбирала й надавала притулок дітям-сиротам. Цих безпритульних стара чеченка опікала, зігрівала піснями й молитвами далекої своєї батьківщини.
Більше сорока років прожила дочка Шаміля, героїня Кримської війни в Мелітополі. Там знайшла вона й вічний спочинок.
