Знана в Європі представниця аристократичної родини Забіл Наталія з виром революційних подій опинилася в Україні. Велична, самодостатня красуня з бурштиновими сонцями очей закінчила гімназійний курс, працювала в школі, потім поступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти. Там відбулося її знайомство з могутнім чорнявим козарлюгою Савою Божком.
Справжня жінка: легко закохувалася, швидко вагітніла, але голод, стреси. Юна дружина так хотіла дитятка, так добирала імена, та мертвих народжувала більше, ніж живих. Нарешті заяснів Тарасик. У квітні 1924 р. Саву направили в Кам’янець-Подільський створювати окружну газету «Червоний кордон». Наталя залишилася в Харкові: вчителювала, навчалася, Тарасиком опікувалася. Вона так втомлювалася, що ледве вистачало сил забрати Тарасика з ясел. Несла сонного малого до гуртожитку, куди там до колисанок, віршиків?
На канікулах вона з сином поїхала до чоловіка в Кам’янець-Подільський, трохи відпочила, бо Сава мав хатню робітницю Марійку, а малим опікувався друг Божка – Терень Масенко. Чоловікові подобалося «кочове» життя, романи-експромти, за що Сосюра називав Божка «примітивним донжуаном», а Наталії хотілося родинного тепла, тому сімейне життя Сави та Наталі не склалося.
Оскільки жити з Тарасиком було ніде і ні на що, до Харкова вона їхала сама, син лишився у батька. У Харкові Наталя Забіла закінчила інститут, внесла гроші у побудову кооперативної квартири.
Коли Терень привіз Тарасика, він наче виправдовував значення імені «Бунтар»: умів вибабратися у найбруднішій калабані, ґудзики на його одязі трималися кілька хвилин, тому охочих побути нянькою у шибеника не знаходилося. Втім ніколи Наталя Львівна жодним словом не лаяла сина, про підняття руки й гадки не мала. Та її другий чоловік брутально поводив себе з хлопчиком, на очах сина бив матір.
Після смерті двох Тарасових сестричок (Ясочки та Галочки) Наталя Забіла розлучилася з Антоном Шмигельським.
Тарасик, запеклий футболіст, дружив із Ромчиком Підмогильним. Цікавого до всього, задерикуватого, моторного та розумного хлопчиська Оксана Іваненко змалювала у своєму творі про Шевченка. «Коли я почала писати про малого Тараса, мимоволі уявила його зовні схожим на свавільного і жвавого хлопчика, сина моєї найближчої подруги — Наталі Забіли».
Найстрашнішими були часи війни. Влітку 1941-го майже кожної ночі Тарас чергував на даху будинку, щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці закидали Харків. Потім Т. Божка забрали на війну, Наталю Забілу відправили в Уфу. А у серпні 1944 року у Харкові мати зустрілася з сином.
Він виріс. Він змужнів. На грудях в нього орден.
На нього зиркають на вулицях жінки.
А я іду собі й на всіх дивлюся згорда,
Торкаючись його згрубілої руки.
Хай попереду знову смуток невичерпний,
Для нього знов бої, для мене – дні тривог,-
Сьогодні нам обом сміється сонце серпня,
Коли по ріднім місті ми йдемо удвох.
Третій чоловік поетки художник Дмитро Шавикін у відомій картині «Дружба» (1950р., Львівський музей українського мистецтва), втілив риси Тараса Божка в образах чотирьох моряків.
Син Наталі Львівни після війни закінчив будівельний інститут і був інженером. «Тарас Савович був людиною дуже обдарованою: добре малював, писав чудові вірші».
Нащадок роду відомих довгожителів (прапрадід активно прожив 113 років) мав хворе серце, тому не дожив до 49 літ. Його рід продовжили сини – Олександр і Дмитро.
Цей пост я склала завдяки Вашим коментарям і особливо Alexey Harkovsky.
