11 (24 квітня) 1901 р. на Дніпропетровщині народився і досі малознаний письменник Сава Божко. Він мав таку правильну біографію! Хутір на Дніпропетровщині, селянська родина: дві дочки, четверо синів. Сава – пастушок, учень сільської школи, згодом – випускник Павлоградської учительської семінарії.
Член КП(б)У з 1920 р., випускник Комуністичного університету ім. Артема в Харкові (1923 р.), член спілки письменників «Плуг». У 1922 р. створив нариси «Козаччина», «Хмельниччина», «Гайдамаччина».
Сава Божко був закоханий у юну Наталю Забілу, але гоноровито заявляв, що одружився, аби її перевиховати. Знайшовся їм маленький Тарасик. Але сімейне життя Сави та Наталі не склалося. Сава часто закохувався, хизувався секс-подвигами. Тривала розлука, ультимативні вимоги один до одного врешті призвели до розриву. Згодом, коли Наталя стала відомою дитячою письменницею і мала бурхливі романи, Сава переживав.
У квітні 1924 р. в Кам’янці-Подільському створив газету «Червоний кордон», надрукував там першу поезію Наталі. Для обох самотність була нестерпною, вели листування, він підписувався: «Твій Савка».
Сава збирав матеріал до історичного твору на Дніпропетровщині, Донеччині, а особливо – на Хортиці. Так з’явилася повість «Над колискою Запоріжжя» (1925), що може зацікавити краєзнавців, оскільки письменник приділив значну увагу економічним викладкам з історії запорізьких земель, заселенню їх німецькими колоністами.
Звісно, Божко не був самотнім: його дружиною була вчителька Марія Никифорівна Гаркуша. З’явилися сини: Всеволод і Гай.
Наступні твори письменника — «Українська Шампань» (1930) — про історію виноградарства на Півдні України від початку XIX століття до кінця 20-х років XX століття і роман «В степах» принесли гроші та визнання. Та гонорари у Сави не затримувалися. Він їх охоче витрачав на інших.
І злапав його «ранній репресанс» – засідання партійної комісії у видавництві “Радянське село” по вулиці Пушкінській, 24, у Харкові. Товаришка у шкірянці – голова парткомісії пропонує: «Розкажіть, Божко, про себе, про свою роботу, характер, свої вади» І його потягло на жарти: «Коли ж чесно говорити про вади, то, як це сказати? Є у мене одна! – Люблю любити…». Шкіряна товаришка продовжує: « Тут є заява, що ви погрожували одній знайомій через кохання до неї застрелитися». Він знову кепкує, викликає сміх, але з партією не посмієшся. Саву Божка виключили з лав партії за прояв націоналістичного ухилу. Щоб зникнути з очей контори, Марія Никифорівна намовила чоловіка виїхати до Херсонщини, її рідного села Станіслава. У приморському степу Божко пише новий роман “До моря”. Та з 1938-го – Сава – в’язень сталінських концтаборів, пробув п’ять років у заповіднику ім. Берії.
Війну пройшов від рядового з тавром «ворог народу» до майора, закінчив у Чехословаччині. Поновили Божка у Спілці письменників. Зразу ж подався в Котовськ, де жила дружина з синами. Та скоро перебрався на Дніпропетровщину, оселився у рідній Крутоярівці на березі річечки Бик у батьковій пустці-хатці, порався на городику. Останній запис про роботу в обліковій картці гірника червоноармійської шахти ім. Димитрова. «Основна професія: письменник, журналіст, працював найманим збиральником породи».
Під час голоду 1947-го він пішов до рідного хутору, зустрів там свій 46-ий рік народження і на третій день згас від голоду. Там же й похований.
Вірний друг Терень Масенко присвятив побратимові цілу поему:
Милий мрійник, безпечний юначе,
Жив для інших, мав добрую вдачу.
Не терпів у житті самоти.
Був у “Плузі”, не входив у “Трактор”,
І за чесний і смілий характер
Був потрапив – до Воркути.
