– І ви хатітє, чтоби ета рассказивали в школе? – заскочила мене Софочка.
Спочатку я не зрозуміла про що мова, а виявилося Вони (Софочка) прочитали мій пост про Ганну Ґе-Забілу і народили питання.
– Хочу, щоб вчителі координували свої матеріали, розповідаючи про видатних українців.
Наприклад, вчитель біології, розповідаючи про довгожителів, міг розказати про генерального суддю Петра Забілу, таємниці його здоров’я. У 85 років вдовець Петро Забіла одружився, взяв жінку, молодшу за нього на 44 роки. Вони ще народили сина та дочку. У 107 років Забіла ще міцно сидів у сідлі коня.
А викладач історії міг би розповісти про козацький рід Забіл, який дав Україні 17 полковників.
Учитель початкових класів розповів би про поетку Наталю Забілу; у старших класах – про поета Віктора Забілу, побратима Тараса Шевченка; про перебування Забіли, Глинки та Штернберга у Василя Тарнавського у Качанівці.
Учитель музики міг би розповісти про романси Михайла Глинки, написані на слова Віктора Забіли у тій же Качанівці.
Викладач зображувальних мистецтв міг би провести кілька уроків: про художника В. Штернберга, друга Шевченка, про його картину «В Качанівці», де зображено В. Забілу та М. Глинку. Урок про Миколу Ґе, який товаришував із Парменом Забілою; був чоловіком Ганни Забіли. Не оминув би й творчість Врубеля, чоловіка відомої співачки Н. Забіли (царівна Лебідь).
– А что по-вашему должен рассказывать учитель русского?
– А вчитель світової літератури міг би розповісти, що в російській імперії пам’ятників письменникам не було. Найперший у світі пам’ятник письменнику-українцю Миколі Гоголю в Ніжині (1881 р.) роботи Пармена Забіли (Забелло). Оплатив витрати Микола Ґе. Це був перший пам’ятник письменникові в Московській імперії.
До речі, Парменові Забілі належать найперші зображення Тараса Шевченка: мармуровий бюст (1869) і бронзовий (1872) для Чернігівського музею. Онука скульптора Пармена Забіли, дитяча поетеса Наталя Забіла.
– Мда… – резюме Софочки.
